Розділ «Частина сьома Небо одне на всіх»

– Та заткнись ти! – відмахнувся від жінки Лупіков. – Розскиглилася тут!

– З чого почнемо? – спитав Пєтухов.

– Здається, я здогадалася, де вони можуть влаштувати схованку! – сказала Ганна.

Варя пополотніла. Невже здогадалася про горище? Чи про корито зі збіжжям, сховане у могилі?

– Ну ти й кмітлива! – Лупіков посміхнувся. – І де ж?

– Хлопці, – комсомолка звернулася до братів, – йдіть сюди.

Пєтухови підійшли до ліжка.

– Спочатку зніміть із старої шкарпетки, – наказала Ганна. – Щось мені здалося підозрілим, коли вона (кивнула у бік Варі) поспіхом натягала їх на бабцю. Там можуть бути сховані гроші.

Брати, почувши про гроші, вмить стягли зі старенької в’язані шкарпетки, потрусили ними – порожньо.

– Що ви робите?! У мене мерзнуть ноги, – занервувала бабця Секлета. – Вареників не дають і шкарпетки зняли!

– Зніміть із неї жилетку! – владно промовила Ганна. – Може, там сховані гроші або й царські червонці?

Павло Серафимович сіпнувся, щоб захистити матір, але Варя його спинила, ставши перед ним. Старенька, не розуміючи, що відбувається, розгублено і перелякано водила очима, простягала вперед руки. Грубі й сильні чоловічі руки стягли з бабці вовняну жилетку.

– Я ж замерзну! – ледь не плакала вона.

– Нічого, – потрусивши одягом, сказав Семен.

Ганна ткнула ногою під ліжко.

– Там щось є!

Не встиг Павло Серафимович і рота розкрити, як прислужливі кремезні брати з обох боків підняли високо ліжко. Бабця впала з нього на долівку, не встигнувши й зойкнути. Павло Серафимович кинувся до матері, яка непорушно лежала на підлозі. Чоловік повернув її до себе обличчям, на якому застигла маска страху.

– Бабусю! – присіла над нею Варя, торкнулася її сухенького плеча.

– Нема в тебе бабусі, – глухим голосом сповістив батько. – Вона мертва. Вони її вбили.

– Хто? Ми?! – в один голос запитали Пєтухови.