Розділ «Частина сьома Небо одне на всіх»

– А ти чула, що усюди стоять міліцейські кордони і нікого не пропускають?

– Чула, хоча не розумію, чому.

– Як кажуть, «щоб куркулі не проникли у міста».

– Я буду молитися вдень і вночі, щоб він дійшов, – сказала Марічка. – Іншого виходу у нас немає. Якщо не забере нас Павло, ми за місяць усі згинемо.

– Неправда! – Варя обняла подругу за худенькі плечі. – Ми виживемо, повинні вижити! – підбадьорливо сказала Варя і додала: – Хоча б заради дітей. Ми з тобою ще погуляємо на весіллі мого Сашка і твоєї Сонечки. Чи ти проти?

– Чому ж? – Марічка кволо посміхнулася. – Я тільки «за»!

Розділ 64

Знову до Чорножукових прийшли активісти. Мета у них була та сама – зламати саботаж. Рішуче налаштовані, вони увірвалися до хатини Павла Серафимовича, коли Варя вдягала бабусі випрані теплі шкарпетки. Батько Варі чаклував над машинкою для маленького Сашка – хотілося зробити так, щоб колеса-котушки крутилися, коли малий почне ходити і тягати іграшку за собою на мотузці.

– Будемо добровільно здавати хліб державі чи знову саботаж? – похитуючись, запитав Лупіков.

Було помітно, що перед виконанням «важливої місії» він добре хильнув. Позаду нього шкірив зуби Йосип Пєтухов. Ганна нишпорила по хаті очима голодного хижака, який вийшов на полювання і вже відчуває запах здобичі.

– Здав би добровільно, – спокійно сказав Павло Серафимович, продовжуючи шилом довбати дірку у котушці, – але ж нема чого.

– Варко, – стривожилася бабця, – хто тут?

– Відпочивайте, – відповіла Варя, вкриваючи теплою ковдрою стареньку, – то до батька зайшли знайомі.

– Значить, саботуємо здачу хліба? – запитав Лупіков. – Захотілося на Соловки? Так ми це можемо організувати.

– Про який хліб він говорить? – схвильовано спитала старенька.

– Та то вони про своє, чоловіче, – пояснила Варя, а у самої від хвилювання і страху підкошувалися ноги.

– Може, ти нам скажеш, – Лупіков підійшов до ліжка, де лежала бабця Секлета, – чи є у вас хліб?

– Хліб? – перепитала стара.

– Облиште її, – Павло Серафимович відклав убік роботу. – Невже не видно, що вона стара, хвора і сліпа?

– Так, хліб є у вас? – Лупіков нахилився над літньою жінкою.