TextBook – Один раз покинув, пішов до іншої, молодої і гарної, але дізнався, що я важка[25] – одразу ж повернувся.
– Тепер ви разом?
– І разом, і ні.
– Я згадала, – усміхнувшись кутиками губ, сказала Варя, – як ти колись казала, що у тебе буде хлопчик. Ти все знала!
– І все, і не все!
– Ти будеш хоча б колись зі своїм коханим?
– Я завжди з ним.
– Навіть якщо його нема поруч?
– І тоді, – якось мрійливо промовила Улянида.
Варя чомусь згадала Андрія. Він теж із нею поруч. У мріях, але завжди…
Розділ 61
Знову активісти йшли по хатах. Часто люди звечора поспішали замкнути хвіртки та двері й не світили світло. Коли приходила комісія, то довго стукала у двері, а мешканці сиділи тихо, ніби їх нема вдома. Навіть діти привчилися не галасувати і навіть не подавати голос. Найчастіше активісти ходили вечорами. Удень хтось був на роботі, хто порався по господарству, а надвечір родини зазвичай сиділи по домівках. І тоді напівп’яні комсомольці й комуністи мали змогу «притиснути саботажників». Їх ненавиділи, але й боялися. Кожен із селян будь-якої миті за найменший супротив міг бути проголошений «ворогом, який перешкоджає виконанню плану хлібозаготівлі» і одразу ж направлений «до білих ведмедів». День якось розвіював людські страхи, але з настанням темряви жах наближався до хат, ховався поміж повітками, виглядав із-за кожного дерева, рогу будинку, сидів біля димарів на стріхах, готовий кожної миті налетіти на людину, скувати по руках і ногах, паралізувати волю. І нікуди було від нього сховатися, бо він був усюди, разом із командою активістів…
Варя намірилася вже йти додому. Бабусю нагодувала, вдягла її в улюблену теплу жилетку та в’язані вовняні шкарпетки. Щоправда, старенька цілий вечір вередувала. То все кликала невістку, то дорікала Варі, що та морить її голодом.
– Чому ти мені не зліпиш вареників? – вередувала бабця. – Я вже скільки разів просила тебе? Хочу вареників з картоплею і шкварками!
– Ще не різали свиню, – проковтнувши грудку, що застрягла в горлі, відповів батько.
– То старе сало підсмажте!
– Нема. Закінчилося.
– Що ви за господарі? – обурювалася бабуся. – У нас завжди вистачало сала до свіжини. Догосподарювалися? Покличте Надю, я попрошу її зліпити вареники. Нехай сходить до Трохима, щось обміняє на маленький шматочок сала. Чи мені багато треба?
– Завтра, – якомога спокійніше відповіла Варя, – я завтра зліплю.
Варя сподівалася, що наступного дня бабця не пам’ятатиме, що було вчора.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Розколоте небо» автора Талан С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина сьома Небо одне на всіх“ на сторінці 6. Приємного читання.