Розділ «Частина сьома Небо одне на всіх»

– Залиште капусту, не забирайте, – попросила Варя, але комсомолка вже збісилася від почутих слів.

– Капусточки хочеться? – скривила вона рота у зухвалій посмішці. – Залишу! Я ж добра!

Ганна вилізла на діжку, задерла спідницю, присіла. Присутні спочатку навіть не зрозуміли, що вона хоче робити. І лише коли задзюрчало, зрозуміли, що вона мочиться прямо в діжку з капустою!

– Оце вам, куркуляки! Ось вам! – сміялася комсомолка. – Їжте тепер, хоч задавіться!

Вона зістрибнула з діжки, поправила спідницю.

– Ви мене надовго запам’ятаєте! – процідила крізь зуби. – Не сплатите сповна податки, поведуть вас селом під «рогожаним прапором»! Я подбаю, щоб на ньому написали «Я – ворог народу, закопав хліб і не здав державі!». А потім смердючу рогожу власноруч прикріплю на вашій хаті! – Ганна вишкірилася.

– Чому? – спитала Варя. – Чому ти така стала? Ми ж їли з однієї миски…

– До чого тут миска?! – скрикнула Ганна. – Гадаєш, якщо народилася із золотою ложкою у роті, то тобі все дозволено? Усе навколо повинно бути твоїм?! Землі – твої, луки – твої, будинок під бляхою – тобі, навіть березовий гай – і той твій! Ти гадаєш, мене не брали завидки?

– Ти мені заздрила, – сумно промовила Варя, – але ж ми всі робили все, щоб ви не бідували.

– Усе? – хмикнула Ганна. – Зробили з нас наймитів і думали, що так буде вічно? Ваш час минув! І не потрібно мені дорікати тією мискою борщу!

– Ми ж усе ділили навпіл, – нагадала Варя. – Люди повинні пам’ятати добро, – сказала вона задумливо. – Хай би що там було, ми всі маємо залишатися людьми і знати, що живемо під одним небом, а небо… Воно одне на всіх.

– Ти як була дивакувата, так нею і залишилася, – глумливо сказала Ганна. – Колись ти пиріжки ділила навпіл зі мною, а я поділю небо! – вона хіхікнула. – Бери собі половину! Хлопці! – крикнула, виходячи з хати. – Знайшли? Ні? Тоді ходімо далі!

Варя не витримала. Вона віддала Сашка Василеві, упала на ліжко і розплакалася. Подушка приглушувала її ридання, а у Варі перед очима стояло побачене. Потім чомусь знову згадалися подаровані намисто і чобітки. Від тих спогадів ставало ще болючіше на душі.

Розділ 62

Биков проводив нараду у сільраді одразу ж після повернення з району. Лупіков, Жаб’як, Ступак і Щербак прибули вчасно. Ось що значить партійна дисципліна! Григорій Тимофійович доповів однопартійцям, що село не виконує план хлібозаготівель. Критична ситуація у всьому районі, але потрібно думати у даному випадку не за них, а за свій колгосп. Биков розповів, що сусідні села вже занесли на «чорну дошку», є загроза, що у всьому районі заборонять будь-яку торгівлю і села будуть оточені загонами НКВС.

– Хоча мало хто ризикне покинути село, – розмірковував Биков, міряючи широкими кроками приміщення. – Уведений у містах паспортний закон не дасть змоги селянам без документів втекти з села, не виконавши плани заготівель. Є наказ про те, що таких саботажників будуть ловити і повертати на місця проживання, – Григорій Тимофійович почухав потилицю. – Якщо, звичайно, не заарештують за свідомий саботаж, – додав він.

– Все одно тікають, – зауважив Щербак.

– Куди? – розвів руками Биков.

– Хто в міста, хто на шахти. Є такі, що намагаються потрапити у Росію.

– Як вони туди потраплять? Хто їм продасть квитки на потяг? Це ж заборонено!