Розділ «Частина сьома Небо одне на всіх»

Вона подумала, що вже давно не бачила Уляниду і скучила за нею. До того ж не терпілося побачити її немовля, поздоровити з новонародженим.

– Чого скрутилася як в’юн на сковорідці? – усміхнулася Ольга. – Біжи вже до неї, а я побавлю дітей. Все одно робити нема чого – ті чорти ще не порозлазилися по домівках, – хитнула головою в бік сільради.

Варя попорпалася у старій скрині, знайшла там вишиване дівчаче платтячко. Колись тітка Катерина зшила його для Маргаритки, а Варя зимовими вечорами на комірці вишила гладдю волошки. Маргаритка швидко виросла з нього, хоча платтячко було як новеньке. В Уляниди народився хлопчик, але одяг на Сашка Варя шила сама, і зайвого не було. Поки дитинка у подруги мала, то можна вдягати і плаття. Варя позаглядала у горщики, вишукуючи, що б можна було взяти на гостинець. Не знайшовши нічого, вона налила у невеличкий глечик молока.

– Я піду? – спитала, вдягнувшись.

– Іди, – відповіла Ольга. – Тільки обережно, не послизнися, бо молоко розіллєш.

…Дивно, як щастя може прикрашати людину. Воно ніби підсвічує ясним світлом обличчя зсередини, і воно ясніє, променіє, здається набагато гарнішим, ніж є насправді. Варя дивилася на Уляниду, яка перестала бути схожою на відлюдькувату відьму. Породілля світилася, тримаючи біля грудей маленький шматочок того щастя, яке робить жінку-матір дуже гарною. Навіть глибоко посаджені невиразні очі жінки стали кращими – у них був відблиск самого життя.

– У мене хлопчик, – сказала Улянида, колишучи на руках немовля.

– Знаю, бачу, – сказала Варя. – Я принесла тобі молока і маленький подаруночок.

– Його звати Іванко, – пояснила Улянида, ніби не почувши слів Варі.

– Іванко? Гарне імення.

– Іванко теж гарний!

– Де ж твій чоловік, Улянидо? Чи одружиться тепер із тобою? – запитала Варя, не сподіваючись на зрозумілу відповідь.

– Він є, – відповіла жінка, – і це добре.

– Чому ж тоді він криється від людей?

– Не можна кохати двох одразу, але він мене любить.

– То він… одружений?! – здогадалася Варя.

– Перед Богом я одна його дружина, – милуючись дитинкою, сказала Улянида.

– Він не буде з тобою жити? – допитувалася Варя, поки Улянида була настроєна до розмови.

– Ні.

– Хоч не покине тебе?