Розділ «Частина сьома Небо одне на всіх»

– Батько пообіцяв зробити машинку з колесами, – сказала Варя, – коліщата навіть крутитися будуть!

– Де ж він їх візьме?

– Зробить із котушок. Добре, що колись назбирала їх цілий ящик.

– Котушки тітки Катерини? – запитала Ольга.

– А чиї ж? Що гарно вона шила, то гарно, – сказала Варя. – Залишилися від їхньої родини на згадку хіба що попелище та ящик котушок.

– А від дядька Федора не було ніякої звістки?

– Жодної, – зітхнула Варя. – Вивезли їх у невідомому напрямку – і як у воду впали.

– Не одні вони такі, – з сумом сказала Ольга.

– Киця! – смикнула Ольгу за полу Маргаритка, щоб звернули і на неї увагу.

– Де киця?

– Там! – дівчинка показала пальчиком під велике ліжко. – Там наша Маша!

– Маша? – перепитала Ольга.

– Так вона назвала кішку, – пояснила Варя.

– Ми зараз її звідти виманимо! – весело сказала Ольга. Вона прив’язала одну котушку на довгу мотузку. – Киця думає, що обхитрила Маргаритку, а ми її зараз обдуримо! Потягай мотузку біля ліжка – Маша вибіжить.

– До мене? – спитало дівча.

– Так, до тебе! Іди грайся, – сказала Ольга, і вже за мить хата наповнилася радісними дитячими криками та сміхом. Навіть Сашко у ліжечку почав від захоплення верещати.

Ольга підійшла до сестри, яка поралася біля печі.

– Допомогти? – спитала.

– Не треба, – відповіла Варя, – відпочинь після роботи. Я піч добре прожарила, тож вночі можна буде приступати до справи. Одразу попереджаю: я не піду знову розкопувати могилу!

– Чому ти така полохлива? – усміхнулася Ольга.