TextBook Натовп зашумів, керівництво спробувало непомітно протиснутися вперед, але люди стояли щільним кільцем.
– У той час, коли вимирають цілі села від голоду, на повну потужність працюють спиртові заводи, переробляючи дорогоцінний хліб на горілку, а в Польщі українськими буряками годують свиней, бо наші буряки смачні і дешеві. І це в той час, коли один такий буряк міг би врятувати чиєсь життя!
Биков щось наказав своїм помічникам, і вони почали силою прориватися крізь натовп.
– Машина смерті, запущена Сталіним, – ще голосніше, збуджено продовжив Щербак, – машина руйнування вже котиться країною! Вона набирає таких шалених обертів, що неможливо її зупинити! Зникають цілі села. Через деякий час їх назви приберуть із мап країни! Справжніх господарів відірвали від землі, проголосили куркулями, ворогами, саботажниками. До керівництва дорвалися ледарі і неуки, які відбирають у ваших дітей останній кусень хліба!
Лупіков з братами Пєтуховими вже схопили під руки Кузьму Петровича, потягли за собою. Щербак, зібравши всі сили, штовхнув ліктями, звільнивши руки. Він дістав із кишені партійний квиток, встиг розірвати його на шматки.
– Ось ваша комуністична політика! – скрикнув він, кинувши під ноги залишки квитка, потоптав їх чобітьми. – Прощавайте! Не поминайте…
Щербак не встиг закінчити, як отримав від Лупікова удар по голові наганом. Чоловік поточився, з голови цвіркнула кров, потекла по лобі червоним струмочком, закапала на сніг. Його потягли під руки комсомольці. Натовп розступився. На снігу за Щербаком полишилася доріжка з червоними краплями, схожими на калинові ягоди. За чоловіком пішла дружина.
– А що з нею робити? – спитав Лупіков Бикова, кивнувши на дружину парторга.
– Забирай і її, там розберуться, – наказав він.
Щербака закинули на підводу. Він підняв голову, витер із очей кров.
– Будьте ви прокляті! – плюнув Бикову в обличчя й одразу ж отримав другий удар, який його вмить скосив.
Марія покірно сіла поруч із чоловіком, затулила своєю хусткою рану.
– Що ж ви робите, іроди?! – закричала якась жіночка. – Дайте людям вдягнутися!
Вона побігла до хати, винесла кожухи і валянки, подала жінці.
– Хай вас Бог збереже! – перехрестила на дорогу.
– Не збереже ваш Бог, не сподівайтеся! – крикнув Биков.
Він сів на підводу, і кінь рушив.
– Хай Бог помагає! – лунало вслід.
– Дай Бог їм здоров’ячка!
– Спасибі вам!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Розколоте небо» автора Талан С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина сьома Небо одне на всіх“ на сторінці 34. Приємного читання.