TextBook – Ні, я не надовго, – сказав Кузьма Петрович. – Сьогодні роздав людям трохи зерна та гречки.
– Чула. Але ж ми не колгоспники.
– Я приніс вам трохи зерна, – подав торбинки. – Там гречка і пшениця.
– Але… – Варя розгубилася.
– Бери, згодиться. Я колись дружив із твоїм батьком.
– Я знаю.
– Якщо запитає про мене, скажи, що я не забув добро, яке він зробив для мене, – попрохав Щербак.
– То зайдіть і самі скажете.
– Візьми ще оце, – чоловік взяв руку Варі, поклав на долоню щось металеве і тепле.
– Що це? – запитала вона.
– Моя нагорода, – відповів Щербак, – срібний Георгіївський хрест.
– Навіщо ви мені його даєте? – запитала вкрай розгублена Варя.
– Про Торгсін[29] чула?
– Трішки, – зізналася.
– Там можна виміняти за срібло щось із харчів.
– Ні, я не візьму! Це ж ваша нагорода!
– Так. Я був на фронті фельдшером, рятував поранених.
– Тим паче! – Варя простягнула руку з нагородою. – Заберіть назад!
– Залиш. Усе одно назад не заберу.
– Чому? – спитала вона. – Чому ви нам допомагаєте?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Розколоте небо» автора Талан С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина сьома Небо одне на всіх“ на сторінці 32. Приємного читання.