TextBook – Іван? Куди він дивився, коли рвав горлянку за свій колгосп? Тепер моя черга рятувати дітей.
– Як можна? Відправити дитину хтозна-куди?
– Краще вже так, ніж віддати на воза Пантьосі, – сказала Ольга. – Принаймні буде надія на спасіння.
Василько привітався з дідом. Ольга всадовила його поруч із бандуристом, пояснила, що він буде поводирем замість Василька.
– Поки що пропустиш заняття у школі, – сказала йому мати, – а потім повернетеся, і ти все наздоженеш.
Василько з цікавістю і деяким острахом подивився на діда.
– А правда, що кобзарі осліплюють своїх дітей? – запитав Василько, не зводячи очей з кобзаря.
– Звідки ти таке взяв? – спитав старий.
– Від людей чув, і ваш поводир був сліпий на одне око.
– Он воно що! – усміхнувся Данило. – Василько змалечку був сліпий на одне око. А те, що кобзарі осліплювали своїх дітей, кажуть старі люди, правда. Але то було давно, коли зрячому суворо заборонялося бути кобзарем.
– А ви мене навчите своїх пісень?
– З часом навчу. Дорога у кобзаря нескінченна, довга, вважай, все життя топче ногами стежки-дороги, тож про все перебалакаємо, усього навчу. Зараз моя бандура відпочиває, чекає інших, кращих часів. Та й пісні з’явилися інші. Що в кого болить, той про те і говорить. Зараз люди частівки складають.
– Заспіваєте? – вже без страху спитав Василько.
– Не можу, люди вже сплять. Лише тихенько наспіваю. Хочеш?
– Ага!
Працювала десять день,
Заробила трудодень.
А від того трудодня
Голодую я щодня.
– Сподобалось?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Розколоте небо» автора Талан С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина сьома Небо одне на всіх“ на сторінці 38. Приємного читання.