Розділ «Частина сьома Небо одне на всіх»

– Ні! Неправда! – Марічка взяла на руки дитину. – Скажи, Сонечко, що наша бабця все наговорює.

Лише тепер Варя помітила в очах Марічки якийсь нездоровий блиск. І розмовляла Марічка якось дивно, швидко і надто збуджено.

– Незабаром повернеться наш татко, – говорила Марічка до дитини. – Він привезе нам багато-багато хліба! Татко нас любить, він нас забере до себе в місто. А там є їдальні, є магазини, а в них і хліб, і цукерки, і олія! Все-все! Моя донечка буде їсти солоденькі цукерочки. Так, Соню?

– І таке завжди, – пожалілася тітка Фенька. – Невже не зрозуміло, що Павла вже не треба чекати?

Марічка зиркнула недобре на свекруху і знову до дитини:

– Погана у нас бабця! Так, донечко?

– Марічко, ти не захворіла? – обережно запитала Варя.

– Ні! З чого ти взяла таке?

– Мені здалося…

– А нам нічого не здається! Так, моя лялечка? – поцілувала дитинку у лоба.

– Я принесла трохи харчів, – сказала Варя, поставивши глечик на стіл. – Тут ще трохи круп.

– Ось і добре! – весело сказала Марічка. – Зараз будемо їстоньки.

– То я піду?

– Іди, Варю, йди! – відповіла Марічка, не поглянувши у її бік.

Розділ 71

– Слухайте, що я вам зараз розкажу! Не повірите! – почала Ольга радісно, ледь встигла переступити поріг. Вона швидко роздяглася, всілася на лавку.

– Що ж таке незвичайне трапилося? – поцікавився Павло Серафимович.

– Як ви вже чули, – почала Ольга, покривши плечі хусткою з голови, – замість повішеного голови колгоспу призначили Щербака. Кажуть, що тимчасово, поки скличуть колгоспні збори і виберуть нового.

– Це ми вже чули, – сказав батько.

– Уранці усе керівництво поїхало у район чи то на нараду, чи хтозна, куди їх чорти понесли, – продовжила Ольга. – Я відпросилася і сьогодні була вдома. Аж бачу – люди кудись поспішають. Я на вулицю – біжать у колгосп із торбинками, з мішечками, з вузликами – хто з чим. Дізнаюся, що роздають зерно колгоспникам. Хто, що і скільки – ніхто не знає. Я за Івана і теж туди! У коморі стоять ваги, і сам Кузьма Петрович роздає кожному члену колгоспу по кілограму пшениці і по півкіло гречки. Якби ви бачили, що там коїлося! Жінки руки намагалися йому цілувати! Воно ж, звичайно, дав потроху, але ж те зерно може врятувати чиєсь життя. Може, для когось та гречка як порятунок від вірної погибелі. Чи не так?