Розділ IX

Бренан відчув, як запаленіли його вуха. Помітивши це, Ґвен розсміялася:

— Ой, благаю тебе, не треба соромитись! Це ж не твоя провина, що ти досі не знаєш деяких речей, які здаються нам елементарними. Пан герцоґ зовсім не збирався звинуватити тебе в невігластві.

А Довнал мав збентежений вигляд.

— Перепрошую, лорде Бренане, що з необережності образив вас, — промовив він з невдаваним каяттям. — Спілкуючись із вами, я постійно забуваю, що ви лише торік прибули з Лахліну. Тож у вашому випадку необізнаність із цього питання в жоднім разі не є свідченням невігластва чи, боронь Диве, розумової обмеженості. Це просто прогалина у ваших знаннях про світ.

— І те, що вона досі збереглася, — зауважила Ґвен, — є моїм недоглядом. Ми надто захопилися практичними заняттями з маґії, і я приділяла мало уваги всьому іншому. А річ у тім, — стала пояснювати вона, — що духівники неправильно тлумачать слово „деорах“. Старошінанською мовою воно й справді означає „вигнання“, проте сенс, який вкладали в нього в ті часи, докорінно відрізнявся від пізнішого трактування. Про це свідчать тодішні документи, написані лейданською, де вживався термін „Magnum Conquestum“, тобто „Велике Завоювання“. А отже, саме поняття „деорах“ стосувалося не людей Шінану, яких за буцімто скоєні гріхи вигнали з чудового Старого Світу до жахливого Нового. Насправді „деорах“ було спрямовано на пекельних істот, що панували в той час на Абраді. Коли наші предки, що боролися проти нечисті, говорили про Мор Деорах, про Велике Вигнання, то мали на увазі вигнання з Абраду демонів та чудовиськ, завоювання континенту для людей. Таким чином, Мор Деорах не був актом перенесення Ініс Шінану зі Старого до Нового Світу. Того дня він лише розпочався — а його закінчення датують по-різному. Одні вважають, що Мор Деорах завершився в середині четвертого сторіччя, коли демони, переконавшись, що програють війну з людьми, повернулися до Ан Нувіну, а Ворог закрив за ними Тиндаяр. Інші стверджують, що Мор Деорах тривав до цілковитого знищення всіх чудовиськ на Абраді — які, на відміну від демонів, не стали нікуди втікати, бо не мають ні розуму, ні почуття самозбереження. Та якщо дотримуватися такої логіки, то треба визнати, що Мор Деорах ще не скінчився. Лише чотири століття тому було звільнено від чудовиськ Інісойд на Шогір, а віддаленіші острови й досі перебувають під їхньою владою. Хоч, звичайно, теперішня ситуація не йде в жодне порівняння з тими драматичними обставинами, в яких опинилися наші пращури, звідусіль оточені смертельними ворогами. Однак більшість давніх шінанців не розглядали своє перебування в Новому Світі, як кару небесну. Навпаки, вони пишалися тим, що їм випала велика честь звільнити його від Зла. А вчення про те, що наших предків вигнали зі Старого Світу за їхні гріхи з’явилося вже згодом. Воно прийшло… сам здогадайся звідки.

— Невже з Лахліну?

— Саме звідти. Після зникнення демонів увесь Абрад заполонили лахлінські проповідники, що доти й носа не потикали зі свого острова. І що найсумніше, нащадки відважних людей, які відвоювали в пекельних почвар величезний континент, охоче вірили цим проповідям. Звичайно, вони сприймали далеко не все з почутого, зокрема, вважали безглуздям заклики до відмови від тих благ, що їх дає маґія. Втім, через кілька століть південці таки визнали чари гріховними, але не стали кидатися в крайнощі й оголошувати відьомство та чаклунство злочином. Як не дивно, та саме на Півдні, дарма що він далі від Лахліну, це вчення пустило глибше коріння. Північани, принаймні, творчо переосмислили його, поклавши відповідальність за перенесення Ініс Шінану на Китрайла.

— Якраз у цьому я не бачу нічого дивного, леді Ґвенет, — сказав герцоґ Тилахморський. — Оскільки в Північному Абраді лахлінців знали краще, то їх тут більше недолюблювали й менше вірили їхнім проповідникам. Гадаю, цих проповідників узагалі не стали б слухати, якби не той незаперечний факт, що за весь час Лахлін не зазнав жодного нападу з боку пекельних почвар.

— На Лахліні, — похмуро мовив Бренан, — це вважають свідченням істинності їхньої Святої Віри і праведності тамтешнього способу життя. Цей спосіб передбачає цілковиту відмову від чарів і вбивство всіх, хто має хист до маґії.

Довнал нишком кинув на нього співчутливий погляд. Він, як і Ліам, знав Бренанову історію — щоправда, в трохи видозміненій формі, яка не шкодила репутації відьом. Коли найстарші сестри довідалися про Бренана, вони відразу збагнули, що шила в мішку вже не сховаєш, тому доручили Елайн вер Мовірнін, відьмі, що наразі мешкала в Ридихені, провести з ним переговори. У результаті було досягнуто домовленостей про узгоджену версію подій, пов’язаних з його народженням і життям на Лахліні, а натомість він отримав у власність чотири великі маєтки — один в Івидоні, один у Коннахті та два в Катерласі. Їх виторгувала для нього Ґвен, самому Бренанові було байдуже. Також найстарші запрошували його прибути на Тір Мінеган для навчання, проте він відповів, що вже має вчительку, та й у будь-якому разі, спершу збирається зустрітись із сестрою, а вже потім вирішуватиме, що робити далі. Хоча про одну послугу Бренан таки попросив — допомогти йому влаштувати переїзд з Лахліну на Абрад для материної сестри, тітки Лінед, та всієї її родини. Поки він вважав себе чаклуном, то нітрохи не хвилювався за них, бо був певен, що їм нічого не загрожує. Але тепер став боятися, що вони через нього постраждають. Рано чи пізно поборники довідаються про існування відьмака Бренана аб Ґрифида з Лахліну і почнуть шукати його родичів, щоб відігратися бодай на них. Він думав був змінити ім’я, проте Ґвен сказала, що вже запізно — всі відьми знають його, а багато з них, за її словами, так само нестримані на язик, як і звичайні жінки…

— Якщо не помиляюся, — промовив Ліам, — колись на Лахліні мешкали й чаклуни.

Ґвен ствердно кивнула:

— Так, мешкали, хоч і недовго. Потім їх звідти прогнали, але й під час їхнього перебування на Лахлін ніхто не нападав. І взагалі, він був вільний від нечисті ще тоді, коли на нього висадилися перші лахлінці, а отже, причина не в їхній присутності і не в їхньому способі життя.

— Є припущення, — сказав Довнал, — що острів захищають якісь стародавні блокувальні артефакти, на зразок відьомських дерайтирів, тільки набагато потужніші, довговічніші й сховані так глибоко під землею, що їх жодним чином неможливо виявити.

— Якщо й так, — зауважила Ґвен, — то вони геть не схожі на відьомські. Дерайтири, винайдені нашими попередницями ще в другому столітті, були здатні перекривати сполучення Тиндаяру із земним світом на невеликій території, але вони не могли завадити демонам та чудовиськам потрапляти на цю територію звичайним шляхом — сушею, повітрям або морем. А лахлінський захист узагалі не пускав їх на острів. З іншого ж боку, відомо про численні випадки, коли під час Мор Деораху чорні чаклуни приходили на Лахлін через Тиндаяр, і ніщо їм не заважало, тоді як відьомські дерайтири не розрізняли людей та нелюдів, вони блокували доступ до Тиндаяру для всіх. І взагалі, гіпотеза з артефактами має чимало слабких місць. Передовсім незрозуміло, хто їх тоді створив. Вони не могли з’явилися ще за часів прадавніх людей, бо в цьому випадку їхня цивілізація не загинула б у боротьбі з Ан Нувіном, а збереглася бодай на Лахліні. Це велика загадка і для відьом, і для чаклунів. Загадка, яку досі ніхто не зміг розгадати. А диннеші відмовлялися дати хоча б найменшу підказку… — Вона замовкла і швидко глянула на сонце, що вже пройшло дві третини шляху до зеніту. — Ну, гаразд, друзі. Бренан уже цілий ранок пробайдикував, тепер мусить трохи повправлятись у чарах. Подорож не звільняє його від навчання.

Герцоґ погодився з цим, хоч і було видно, що він не дуже радий. А Ліам хитрувато підморгнув Бренанові.

Притримавши своїх коней, Ґвен і Бренан зачекали, поки повз них проїде супровід і прилаштувались у хвості колони, кроків за десять від останнього ґвардійця.

— Тільки не треба нічого складного, — попросив Бренан. — Зараз я не зможу цілком зосередитись. Хвилююся перед зустріччю з Шайною.

— Я це помітила, — сказала Ґвен, огорнувши їх обох глушильними чарами. — Тому й не збиралася влаштовувати сьогодні занять, та це був єдиний спосіб спекатися Довнала. Ти вже даруй, але він страшенний зануда.

— А чого це ти вибачаєшся? — здивувався Бренан.