Розділ «VІІI. Такаманохара»

Сонька перекотилася на спину і задумливо втупилася в тріпотливу стелю намету. Богдан ворухнувся і тепер його обличчя нависло над обличчям дівчини.

— Для чого?

— Ти дуже збуджений був.

— Для чого? Адже шприц в тебе був напоготові. В кишені тримала.

— Розумієш… — почала було Такаманохара, але осіклась і вперто метельнула головою, відчуваючи, що брехати капітану їй стає все важче й важче. Та й не хотіла вона цього після того, що відбулось поміж ними. І не саме зараз відбулось, а за увесь час їхнього знайомства. — Розумієш, Богдане, ти правильно оцінив ситуацію і правильно вимагав консула. Хоча моє керівництво вже було не проти того, щоб повернути тебе на батьківщину. Але це повернення вимагало певних процедур. — І я міг би завадити їхньому впровадженню…

— Я ж кажу, що ти майже завжди вірно оцінюєш ситуацію. І щоб ми без тебе робили, Богдане!

— Не підлещуйся…

— Та ні, насправді… Я була дуже розгублена після аварії… Потім загинули мої друзі… Потім розпочалось те, що не було передбачено жодною інструкцією і жодною програмою експерименту… Я про оте кидання нас по усіх всесвітах. Чи Метавсесвіту?

— Не відволікайся, — строго мовив Богдан. — Давай з самого початку…

— А що „спочатку”? Ми дійсно працювали над новим типом космічного літального апарату. Вірніше, над новим типом його рушія. Адже плазмо-реактивний, який в сучасних ракетах використовується — це просто кам‘яний вік якийсь! Ним не можна завоювати космос. Хіба що на ближні орбіти сяке-таке причандалля викинути.

— Не відволікайся.

— Так бісить же тупість ця реактивна!.. Економічно вигідно, економічно вигідно… Ну, гаразд… Отже, Богданчику, я за основним фахом — фізик. В третьому поколінні. Ще дід мій розпочав цю роботу. А батько довів, що прямолінійний рух у всесвіті — вторинний. Первинним є рух обертальний.

— Ну, тут ви щось не теєчки… — відкинувся й собі на спину Кременчук, прислухаючись до того радісного відчуття легкості й свіжості, на яке він звернув увагу ще тоді, коли прикинувся в цьому наметі. Це відчуття не зникало. Навпаки, опісля тривалих хвилин любощів зростало, переповнювало і його власне тіло і тіло — Богдан вірив в це! — Такаманохари. — Щось ви не того… — повторив розслаблено. — Я, звісно, не фізик-хімік-алхімік, але ще зі школи пам‘ятаю, що справжній абсолютний рух є саме прямолінійним і таким, що немає прискорення. Крім того, — захихотів раптом, — ми з тобою тільки-но довели, що абсолютно фундаментальним рухом є рух прямолінійнопоступальний… Туди-сюди… туди-сюди…

— Лобуряка безсоромний! — обурилася Сонька й закип‘ятилась: — Прямолінійний!.. Без прискорення!.. То все є смердючий спокій, щоб знав. Бо, щоб знав, у всесвіті немає не викривлених просторів. Це ще Ейнштейн ваш довів. Тоді як же у цих кривулинах прямолінійно рухатись можна?! А як не прямолінійно, то обов‘язково й прискорено.

— Не відволікайся… — знову сонно промимрив Кременчук.

— Гаразд, не буду… Коротше, дід з батьком були теоретиками, а я стала практиком. Гурт розумних хлопців і дівчат сколотила. І нашою командою був таки створений принципово новий тип рушія. Рушія, заснованому на обертальному русі. „Софія” мала не ковзати по простору, а проколювати його.

— Це я помітив.

— Ні, не помітив. Це, що ти помітив, мало інший характер.

— Ага. От тільки Дарт Вейдер цей характер ще краще помітив. Он як кутасті його…

— Саме з них все й розпочалося… — зітхнула Сонька. — Ми здійснювали перший експериментальний політ. В близькому космосі. Майже на орбіті. А тут — ці жевжики!..