TextBook Космоцикл раптом тіпнувся і норовистим конем шугнув до головного тунелю. Вдарився об протилежну стінку й закрутився в нудотному блиманні бляклих плафонів разом з переляканим Зоребором. Той лише керма стиснув щосили, намагаючись не відпустити апарату від себе. — Ігорю! — роздратовано полоснуло по вухах. — Ну ти, як дитина, їй-бо! Тобі що, зайнятися нема чим? Кажу ж, йдино краще нам допоможи.
Обертання уповільнювалось, а ще двійко-трійко вдало поставлених експериментів з керування космоциклом упевнили Норильцєва у власній вмілості та спритності.
Нічого важкого тут не було. Вимахувати мечем, наприклад, було набагато важче. Особливо на далекій розбишакуватій планеті, на який загубилась одна дуже красива і дуже ласкава дівчина. Просто неймовірної красивості та ласкавості дівчина.
Й-ех, Румата!.. Де ти?.. Де ти, кохання моє? Як мені подолати усі ті кляті простори та часи, що пролягли поміж нами? Як же мені далі жити-блукати без тебе, любо моя!?
Хоч би трішечки взнати, що воно сталося з тобою!.. Як ти там без мене? Ігор так стиснув зуби, що ті аж заскреготіли одне об одне, і, крутнувши газ космоциклу — чи що там в нього було? — майнув просто прямим тунелем коридору до синявої плями, яким він закінчувався.
— Куди?!? Куди тебе понесло, Зореборе!?
А синява стрімко наближалася, наближалася і вже ставало зрозумілим, що це щось таке, що лежить за межами зорельоту. А самий зореліт…
— Боже! — здригнулися мембрани в навушниках Такаманохари. — Боже, тут же полум‘яне небо, полум‘яне!
Скільки зірок…
— Назад!!! Назад, Ігорю! Ти що, з глузду з‘їхав? Тут капітана до тями привести не можемо, так ще й ти…
— Соню, Соню, він дихає, бачиш? — голос піррянина був і радісним, і розгубленим водночас.
— Та бачу, бачу, Нксо. Я вже давно це бачу. Живий він, живий, але… Зореборе, щоб тебе!..
— Спокійно, Соню, спокійно!.. Треба ж обдивитися зовні.
— Як зовні?!?
— Отак, Соню. Корабель наш… Чи не наш… Ну, загалом, корабель…
— Та не тягни!!!
— Не дуже наші справи, Соню. Себто, може, то й на краще, що капітан наш до тями не приходить. — Ігорю…
— Спокійно… Корабель наш… Вірніше, Дар Ветера…
Знаходиться він зараз на орбіті. Внизу — планета. Дуже близько, як на мене. На Землю дуже схожа. Але… Більш синя, чи що?.. Коротше, зараз ми пересуваємося по орбіті, завмерши задньою частиною зорельоту до поверхні…
— Почекай, почекай! Як ти взагалі зовні опинився?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Капітан космічного плавання» автора Кацай О.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „VІІI. Такаманохара“ на сторінці 2. Приємного читання.