Розділ «ІІ. Пірр»

- І про тхнарів, — зітхнув Нкса. — Ти думаєш, чого Крк розлютився? Коли ти сказав, що з іншого світу прилетів? А того, що в тих світах лише Світлий Язн Дальт та Смарагдова Мта жити можуть. З Зеленим Лицарством своїм. І більш ніхто. Тобто, якщо ти звідти, то ти є наближеним до Батьківської Двійці. І є вищим за грдян. І за крчовників. За тхнарів вже й не кажу. Ти себе вище за Крка поставив. Навіть за Дирекцію. Природно, що він шаленіти розпочав. Буде тобі ще.

— Хм, — невизначено хмикнув Богдан, — подивимось. А, взагалі, що там за вас оповід… — і чомусь затнувся, — пишеться? В Журналі цьому?

— Світлий Язн Дальт та Смарагдова Мта створили цей неприборканий світ і полетіли далі творити нові світи неприборкані в цьому вільному й неприборканому ані Часом, ані Простором, Всесвіті. А тут, на цих узліссях, галявинах та берегах залишились діти їхні. Грдяни та крчовники, народжені за подобою Батьківської Двійці, але не за образом їхнім. А також залишились недоношені до Великої Подоби через впертість свою тхнарі, що лише в образі Батьківському, кажуть, і досі блукають десь у хащах неприступних… Я їх ще ніколи не бачив, — раптом перервав свою урочисту оповідь Нкса, — ти перший такий.

І якось злякано зиркнув з-під смуху-трави на свого візаві.

Богдан засовався на м‘якому мохові, але вирішив поки що не сперечатись з малим крчовником щодо власної природи, зрозумівши, що суперечка може увійти в площину місцевих релігійних уподобань. До цього він готовий не був. Атеїстом був по життю Богдан Кременчук.

Але, все ж таки, не втримався й спитав:

— А як ви доводите, що грдяни з крчовниками за подобою, а не за образом вашого Дзін… Дзан… Ну, коротше, за подобою найсвітлішого вашого народжені? Адже на вигляд ви он які різні!

— Так. На вигляд. Але ми вподоблені до Світлого Язн Дальту та Смарагдової Мти тим, що і грдяни, і крчовники, не хочуть володарювати над цією планетою Приборкувати її. А хочуть жити за її правилами. І більш нічого.

— Угм… — буркнув Кременчук. — За правилами. Злившись. Назад до природи. А тхнарі?

— Тхнарі?… Це ти сам маєш знати. Подивись на себе. Так, тепер, без маски своєї, ти за образом дуже схожий на Батьків. А ось за подобою… Ех, знав би!..

— Що, як би знав, то сам з гркавицями впорався?

— Ні. До селища б не повів.

Помовчали. Здіймався легкий вітерець. З-за чорних невидимих хмар іноді визирали зірки. Якісь неправильні зірки. Що відразу ховалися від настороженого погляду Богдана.

Врешті решт, йому стало зрозумілим, що неправильність місцевого зоряного неба йому наразі аж ніяк не зрозуміти. Не ментовська це справа. Треба якимись практичними діями зайнятись. Скафандр цей лискучий зняти, нарешті, чи що? Ні, ранувато буде. Біс його знає які тут по моху павуки зі сколопендрами шастають. А в повітрі, мабуть, мікробів до того ж самого біса. До речі, як це трапилось, що на планеті цій дихати нормальним повітрям можна? Теж з серії зоряної неправильності.

А як там Ігор із Сонькою без усіляких скафандрів та іншого захисту? Тхнарі, знову ж… Це, звісно, якщо в них там все гаразд закінчилось. Без болісних контактів зі Жвою та іншими нащадками Світлих та Смарагдових. Тьху, ти, мерзота!

Згадавши про свій екіпаж, капітан знову засовався на м‘якому мохові. Вона ж, дітлашня, мабуть, думає, що все, кранти йому!.. Якщо думає. Якщо є чим думати. Тривога все більш і більш потужними хвилями накочувалась на Кременчука.

— Слухай, Нксо…

— Добре в них все. Мені здається, — миттєво відкликнувся невидимий в темряві Нкса. — Як нас до конд приторочували, то вони на березі такий гармидер влаштували, що — ой! З п‘яти грдян лише двоє назад на острів поїхало. Отакі от оті тхнарі. Тепер знати буду.

— А ти зв‘язатися з ними не можеш? Повідомити, де ми?

— Ні, — зітхнула темрява. — Далеко ми. Не почують.