Розділ «14»

Справді, трикутна будівля з їхнього місця на вигляд скидається на єгипетську піраміду.

— Як це ми раніше не помітили? — Ліка здивована і злякана. — Дуже схоже.

— Може, й так. Адже людство нічого нового не створює, а вдосконалює вже існуючі форми, — Мар’ян вдає, що їхнє відкриття його не зачіпає. — І якщо ми не хочемо до всіх наших негараздів ще й під дощ потрапити, гайда до нашої піраміди, бо лякати одне одного страшними казками приємніше в сухому одязі.

Вони біжать дорогою вниз, до дверей, а за ними женеться дощ.

Ось вони заскочили досередини, скляні двері зачинились — і з неба впала сіра стіна дощу.

— Ви вчасно.

За їхніми спинами стоїть Орест.

— Я чекав на вас, дуже хвилювався. Аж ви таки встигли.

— А твій похід був вдалим? — Мар’ян дивиться в вікно. — Як тобі велося?

— Ви не зустрічали Катю? Подалася в ліс, сказала, що хоче грибів.

— То Каті нема? — скинулась Наталка.

— Так… Але ж іще зовсім рано, гадаю, вона скоро з’явиться.

— Я теж так гадаю. Вночі вона обов’язково прийде, — Наталка сумно хитає головою. — Але ми не будемо аж такі дурні, щоб її впустити.