— Це різні речі, хіба можна порівнювати? То наукові, технічні розробки, а упирі — міфологія, забобони.
— Так, але ось що дивно: скільки існує людство, стільки існують легенди про упирів, — Аліна сердито дивиться на Марека. — Різні часи, різні культури, відділені одна від одної століттями, ба навіть тисячоліттями, а легенди збігаються. Назва різна, а суть явища описується однаково. То обґрунтуй, чому мобільні телефони мають право бути зарахованими до явищ повсякденного життя, а упирі — ні?
— Дівчата, ви що, показилися? Які упирі? Їх просто не буває, і все! Мобільний телефон я бачив, а упиря — ні.
— Звідки ти знаєш?
— Що?!
— Звідки ти знаєш, що не бачив? Ти бував на нічних дискотеках, в нічних супермаркетах, частенько ходив поночі — то як ти можеш твердити, що всі, кого ти бачив тоді, є людьми? Це не науковий підхід, Мареку, і твоя позиція слабка.
— Якесь пояснення має бути! Просто ми його не бачимо.
— Наприклад, яке?
— Алінко, я не знаю. Але упирі — це маячня.
— Та лише коли ми поставимо в задачу цю величину, її можна вирішити, — Ліка перелякано дивиться на друзів. — Адже це так очевидно! І так страшно. А найгірше не це. Найгірше те, що Наталка знала про все наперед, і нам не сказала.
Троє дивляться на Наталку, і в усіх трьох одна думка: так, рівняння зійшлося, і хоча рішення дуже страшне і неймовірне, та, на жаль, єдино можливе. І Наталка все знала. Вона знала ще там, у Запоріжжі, вона знала весь час — і мовчала! І дозволила їм усім сюди приїхати! І тепер всі вони — заручники. Ні, навіть не так! Усі вони — здобич.
Аліна підводиться з каменя і підходить до Наталки впритул.
В її сірих очах спалахують небезпечні блискавки.
— Як ти могла? Як ти могла промовчати і не сказати?
Її лютий шепіт, здається, може зруйнувати ці гори. Наталка, теж підвівшись, спокійно дивиться в стемнілі очі подруги, потім зітхає.
— А ви б мені повірили? Якби я сказала про все там, в Запоріжжі? «Шановні колеги, нам не можна їхати, бо там на нас чекають упирі?» — так я мала сказати? І ви б мені одразу повірили, і професор Пастушенко змінив би навчальний план і Орестову тему? Ти це маєш на увазі?
— Мабуть, це. Але ти правильно кажеш, ніхто б не повірив.
— І зараз дехто не вірить. В деякі речі людей треба товкти носом, і то вони не видаються достатньо ймовірними, хіба не так? Ми тут за три дні надивилися на всяке, і все одно сумніваємося, а тоді?
— Я розумію. Погляньте, скоро буде дощ. Треба поспішати.
— Ми все одно майже прийшли, — Наталка похмуро дивиться в долину, де стоїть трикутний корпус колишнього санаторію. — Наче піраміда, погляньте!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Інший вид» автора Сєрова А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „14“ на сторінці 4. Приємного читання.