Розділ п’ятий «Влада слова» та «Чікси»

— Комерційні. Управлінські. Які рішення зазвичай приймає керівництво на Важливих Нарадах?

— Сподіваюся, ти не збираєшся знищити Землю? — запитав Арсен з нервовим смішком.

Максим розреготався.

— Я?! Я найдобріша істота! Мені потрібні мережі, я в них живу й годуюся. Тому мені треба, щоб мереж було більше. Тому я дбаю про прогрес, я хочу, щоб комп’ютер стояв у кожному селі, в кожній задрипаній халупі на екваторі й за полярним колом! Мені це вигідно — але й людству це вигідно теж! Це симбіоз розумних істот!

«Правда».

— Максиме, ти… інопланетянин?

— Е-е-е… Строго кажучи, так.

«Правда».

О шостій годині вечора машина відвозила його додому. Найчастіше він просив висадити його коло перехрестя, за квартал од двору. Він знаходив радість у самотній прогулянці по відносно свіжому, ще літньому, трохи зіпсутому вихлопними газами повітрю.

А цього вечора погода була чудова.

Старчиха стояла коло переходу, стиснувшись, наче очікуючи лиха з усіх боків, і безнадійно тримала в тремтячій руці пластиковий стаканчик.

«П’ятсот гривень».

Він вийняв з кишені купюру, пітною рукою згорнув у трубочку, встромив у стаканчик і рвонув навтьоки. Звернув у чужий двір, проскочив дитячий майданчик і аж тоді зупинився. Наче баба могла за ним погнатися.

Гамлет не здивувався, коли йому явився привид батька. Бо світ, у якому жив Гамлет, припускав існування примар. Світ, у якому жив Арсен, припускав, хоч і неявно, існування інопланетян. Чи я дивлюся кіно, де дівчата б’ються у дворі, бандити вбивають боржників, інопланетяни намагаються захопити світ… Ці дівчата, ці бандити, ці інопланетяни однаково для мене реальні.

Я ніколи не бачив інопланетянина. Але й бандита, поклавши руку на серце, — справжнього бандита я теж не бачив. А тим більше не брав участі в розбірках.

Арсен запитав тоді Максима: навіщо тобі це все? Той засміявся й відповів: я цифровий, як твої щенята. Такий спосіб існування. І заспівав: «Цифровий, цифровий, геть іди, ти не такий!»

Що сказав би Міністр, якби довідався про існування на сервері, де він живе, адміністрації, користувачів, програмістів?

Він би спробував вичавити з цієї інформації якнайбільше вигоди для себе, подумав Арсен. Якщо мені моторошно думати про те, хто такий Максим — то що ж, я про це не думатиму.

Мама трохи побурчала про трудове законодавство та експлуатацію праці підлітків. Арсен дуже скоро перемкнув її на позитив: його цінують, відібрали серед багатьох, він талановитий. Батьки повинні за нього радіти, як радіє він сам.

Мама запропонувала в неділю разом сходити на пляж — і відразу забула про розмову, поринувши в читання френд-стрічки. Останнім часом вона дедалі рідше розмовляла і з батьком, і з Арсеном, здається, їй було простіше набивати текст на клавіатурі, ніж ворушити язиком та губами. Так батько знову втече наліво, з гіркотою подумав Арсен.