Розділ п’ятий «Влада слова» та «Чікси»

У цю мить настала пора вирішувати.

Арсен зосередився. Підвів курсор. Торкнувся пальцем рубчастого гумового коліщати — і двічі клацнув лівою кнопкою.

Чоловік у високому кріслі кивнув — уривчасто, ніби струшуючи з голови попіл.

— Сядь, — Максим указав на крісло навпроти.

Крісло було велике, під товсте озаддя, й холодне, обтягнуте натуральною шкірою. Арсен відчував себе в ньому, як у животі у дохлого кита.

— Я задоволений твоєю роботою, а ти задоволений?

— Так, атож!

— Ще й не таке буде. Це так, розминка, а до головного ми поки не підійшли… Не переживаєш, що доводиться гарувати на інопланетний розум, га?

Арсен почервонів:

— Знущаєшся?

— Не знущаюся. Добродушно зубоскалю. Так цікаво за тобою спостерігати… До речі, тобі більше нічого не треба?

— Тобто?

— Гроші в тебе є. Чікси теж. Хочеш, усі навколо тобі віритимуть і слухатимуть, як найголовніший у житті авторитет?

Арсенові мороз продер по спині.

— Хо… хочу.

— Далі. Незабаром почнеться навчальний рік. У твої плани, зрозуміло, не входить щоденне відбування в школі, уроки, класні години…

Арсен поперхнувся:

— Ти казав, вільне відвідування…

— Вільне відвідування припускає, як не крути, написання контрольних, тематичних, сяку-таку присутність у школі. Але з тією утилітою, що я тобі пропишу, ти кого завгодно переконаєш у чому завгодно. Тобі організують вільне відвідування. Або відразу видадуть атестат. Коли прийде виклик у військкомат — ти зможеш їх переконати, що ти інвалід. Або, навпаки, що ти вартий генеральської посади.

— Так?!