Розділ п’ятий «Влада слова» та «Чікси»

— Так, але рамок пристойності треба дотримуватись. Тих, хто тебе призначить генералом, відправлять у дурку, це точно. Та я не пам’ятаю, щоб ти мріяв про військову кар’єру.

— Максиме! — Арсен почув благання у власному голосі.

— Ти занадто серйозний, — Максим підморгнув. — Ти боїшся мені підіграти. А я легко йду на контакт. Я все тобі розповів, ти все про мене знаєш, усі карти я виклав… Не бійся просити чогось для себе! Ну? Арсене, що ти хочеш?

— Щоб мені служила рибка золота, — Арсен гмикнув. — І була б у мене на побігеньках.

Максим примружив очі:

— Отже?

— Ти зможеш виконати все, що я попрошу?

— Подивимося. Всемогутнього я з себе ніколи не корчив.

— Тоді я хочу, щоб не було війни, фінансової кризи, терористів, хвороб…

— Стоп, стоп, стоп! — Максим підняв долоні, наче зупиняв насування локомотива. — Не змушуй мене згадувати бородаті анекдоти про діда, бабу та золоту рибку. По-твоєму, інопланетна істота може отак просто, зі своєї волі, перекроювати земну історію?!

Арсен кліпнув очима. Максим дивився обурено, проте обурення було награне: з-під нього, наче з-під шару замазки, проступало глузування. Не зле, щоправда. Без жовчі.

Це щось із наукової фантастики, подумав Арсен. Не наступи на метелика. Не смій рятувати Джордано Бруно. А чи маємо ми право змінювати історію?

— А що стосується окремої людини…

— Арсене, ти мені вибач, але ходиш ти в школу чи ні — світовій історії від цього ні холодно, ні жарко. Війни, епідемії, кризи, терористи — це все дуже погано, але це внутрішні проблеми людської цивілізації. А я просто тихо в’ю своє гніздо.

— А людству це як, байдуже? — запитав Арсен. — Ти ж усе одно втручаєшся! Он, у Бредбері метелика розчавили, і все пішло казна-як…

— Про художнє перебільшення тебе в школі вчили? Так!

Є на світі речі, яких усім не можна. А одному чи кільком — можна. Я можу чавити метеликів, але якщо інші робитимуть те саме — всім кінець. Помовч! — Максим одмахнувся від Арсена, що вже було роззявив рота. — Я знаю, що це аморально. Монархія — аморально. А революція з багатьма смертями, депресія, безробіття, розвал — це морально? Я в’ю своє гніздо, я сприяю розвиткові інформаційної мережі, щоб жити в ній.

З таким самим успіхом я міг би бути просто успішним медійним магнатом. Уяви селище древніх людей, частокіл і ліс навколо. Вони відвойовують у лісу ріллю — а один з них, приміром, чаклун, і робить те ж саме, але за допомогою фаєрболів… Доступна аналогія?

— Ну… так.

— Тепер про загальне добро. Я тобі обіцяю, що згодом ми за це візьмемося теж. Крок за кроком. Допомагаючи конкретним людям. Я дуже радий, що ти не такий егоїст, як здаєшся, і все-таки, Арсене… Що ти хочеш для себе?