Розділ п’ятий «Влада слова» та «Чікси»

«Влада слова» та «Чікси»

— …Бачиш курсор? Чітко бачиш?

Ніякого курсора на великому моніторі, звісно, не було. Курсор треба було уявити. І уявити, як він соває мишею з відрізаним штекером. Це було складніше, ніж під заплющеними повіками бачити іконки та кнопки. Але й це вдавалося дедалі легше.

— Бачиш, іде дід у молочний відділ… Хай візьме сметану!

Арсен стис мокрою долонею мишку. Старий ішов, у лівій руці тримаючи ґратчастий кошик супермаркету, а права, зморшкувата права рука, була вільна. От курсор… Курсор на праву руку… Ану, діду, тобі треба взяти сметану. Необхідно. Що, не збирався? А доведеться. Ану бери, сметана свіжа…

Які гроші вкладають у рекламу, які зусилля, щоб покупець зробив чужий вибір, сприйнявши його за свій! Як багато значить сусідчина порада: обов’язково візьміть сметану «Світоч», вона як домашня й зовсім недорога… Як багато залежить од випадковості, од розташування пакета на полиці, від настрою, від звички…

Один рух миші.

Є. Він бере сметану. Він крутить її в руках, ще не знаючи, навіщо взяв. Кладе в кошик. Покірно несе на касу.

— Добре. Потренуйся вдома.

— З чим?!

— Телевізор увімкни, яку-небудь пряму трансляцію. Та хоч новини.

Увечері Арсен, сам удома, сів перед телевізором і змусив диктора в новинах затнутися тричі підряд. Він просто наводив на його губи уявний курсор і тицяв, наче пальцем, а диктор затинався дуже смішно. Арсен записав цей сюжет на флешку, щоб викласти потім у мережу.

Він навів лад на своєму уявному робочому столі. Вишикував за рангом іконки, деякі вигадливі, деякі прості. Прибрав дві недоречні цеглини, які забирали багато місця; розпізнавач неправди охрестив «Піноккіо» і зобразив у вигляді профілю з довгим носом. «Візуалізація» так і залишилася оком, зате замість мурахи на іконці «Блохи» Арсен уявляв зелену горошину.

Потім він порився в шухляді й знайшов старий брелок з масивним залізним карабіном. Прив’язав до карабіна обрізаний провід миші й начепив на поясі. Миша, легка, пластмасова, висіла там, наче мисливський трофей. Арсен пройшовся по кімнаті раз, удруге, зупинився коло вікна; якщо це сон, подумалось йому, якщо мені все це тільки сниться — то вам же гірше.

Хлопець і дівчина стояли коло стелажа в супермаркеті, не замислюючись, що стелаж — під спостереженням камери. Арсен сповільнив ходу, плавно завернув за ріг і побачив монітор. На моніторі, розглядаючи різні сорти чаю, стояли за сантиметр одне від одного хлопець і дівчина.

Арсен опустив праву руку в кишеню вітровки. Крізь тонку тканину підкладки намацав на поясі мишу. Поклав пальці на кнопки.

Хлопець і дівчина мовчали, розглядаючи кольорові коробочки з чорним, зеленим, білим, ароматизованим, ще якимось чаєм, і нічого не збиралися купувати. Дивлячись на монітор, Арсен обережно повів мишею. Курсор бачив тільки він один.

Хлопець поклав руку дівчині на талію. Та здивувалася, зробила рух, ніби хотіла вивільнитись, — проте стрималася й не заперечувала.

Хлопець кашлянув.