Розділ третій Клани

Був не те щоб вечір, але передвечірня пора. Робочий день, літо, калюжі у дворі, пластмасовий човник з одірваною щоглою тицьнувся носом у глинисту обмілину. Гуляли жінки з немовлятами, чийсь хлопчик ішов по воді, розводячи медового кольору воду широкими носаками гумових чобіт. Арсен стояв і дивився на нього. У цю мить його здивувала підкреслена чіткість деталей: світ навколо неначе позував. Підставлявся під камеру, відкриваючись у русі й нерухомості, відблисках, відтінках, ніби цей світ з’явився на кастинг і хотів, щоб людське око не впустило ні візерунка тріщинок на асфальті, ні форми цукеркової обгортки, що застрягла у водостоку.

Арсен струснувся. Підхопив рюкзак і пішов додому.

Двері його квартири були оббиті не чорним дерматином, як уже багато років, а темно-коричневим. Арсен сповільнив крок. Поміняли двері? Їх зламували? Грабували? Мама нічого не сказала по телефону, боялася його хвилювати?..

Він подзвонив. Дзвінок звично відгукнувся всередині квартири. Цятка вічка потемніла: зсередини заступили світло.

— Хто там? — спитала мама.

— Це я, — сказав Арсен нетерпляче.

— Хто там? — повторив голос уже із занепокоєнням. — Хто дзвонив?

— Арсен, — він переступив з ноги на ногу. — Ма, це я.

Він насилу придушив у голосі роздратування. Йому дуже хотілося додому, в рідну кухню, в рідну ванну, на прекрасне домашнє ліжко.

— Мамо, ну слухай…

Говорячи, він витягав з сумки ключа. Довго рився в бічному відділенні — ключ зачепився кільцем за мотузочку запасної флешки і не хотів вилазити.

— Ви помилилися дверима, — напружено сказала мама. — Яка квартира вам потрібна?

Арсен поперхнувся. У цей момент за спиною відкрилися двері ліфта. Тримаючи ключ на шнурку, мов кадило, Арсен обернувся.

Вийшла дівчинка років дванадцяти, коротко стрижена, з рудуватим кучерявим волоссям. Різко стала, побачивши Арсена перед дверима:

— Вам кого?

У ту ж хвилину двері квартири відчинилися. У передпокої Арсен побачив маму — вона висвітлила волосся. За її спиною стояв незнайомий чоловік, високий, повненький, у банному халаті.

Деталі, як і раніше, впадали в очі, начебто бажаючи здивувати виразністю. На верхній губі в чоловіка був ледь помітний білий шрам, комір халата загорнувся всередину — одягався похапцем. Чужий чоловік приймає ванну в їхній квартирі? У їхній з татом і мамою квартирі?!

Арсен озирнувся на дівчинку. А вона раптом рвонула вперед і прослизнула повз Арсена — до дверей. Мама обійняла її; в руках у дівчинки був пластиковий пакет з логотипом сусіднього торгового центру.

— Ти хто такий? — запитав чоловік.

— Я Арсен, — сказав Арсен, відчуваючи, як стає дибки волосся. — Я… — він безпорадно подивився на маму. Вона відповіла холодним напруженим поглядом.