Розділ третій Клани

У двері ванної — там, на моніторі, — постукали:

— Арсенчику, ти там ще довго? Усе гаразд?

«Так, ма, усе гаразд», — набив він відповідь у віконці чату.

— Точно? — голос у навушниках звучав тепер стурбовано. — Арсенчику, ти якийсь пригнічений, що сталося?

«Я втомився… Зараз вийду».

— Не лякай їх так, — сказав Максим.

Максим був поруч, за два кроки. Ближче, ніж намальовані батьки. У цій кімнаті з моніторами на стінах Арсен бував уже не раз. Зараз монітори працювали всі: ходили тіні. Брели люди з метро, брели покупці уздовж стелажів магазину, на загальному плані якоїсь транспортної розв’язки червоним виділялися машини, які перевищують швидкість. Максим насвистував, і Арсен, щоб не чути його, щільніше притискав до вух поролонові навушники.

— Не лякай їх, — вкрадливо повторив Максим. — Виводь персонажа з ванної. Вони подумають казна-що.

«Виводь персонажа…»

Арсен клацнув мишкою по дверній засувці. Відчинилися двері, й на екрані з’явилася мама, стривожена, у важкому бірюзовому халаті:

— Арсенчику, ти здоровий?

Рухом миші він змусив намальованого хлопчика на екрані торкнутися плеча намальованої жінки:

«Усе клас. Спати хочеться…»

— Пів на десяту вечора! Ти ніколи так рано не лягав. Поміряєш температуру?

«Можу, — написав Арсен у віконці часу. — Нормальна».

Він повів персонажа у свою кімнату, вклав у ліжко і з головою вкрив ковдрою. Екран стемнів: вимкнули світло в коридорі, мама й тато про щось говорили на кухні, але слів не можна було розібрати, навіть збільшивши звук до максимуму. Арсен стяг з голови навушники й згорнув вікно. На робочому столі в Максима була лісова галявинка з височенними ірисами, ліловими та бузковими.

Максим мовчки відсунув від нього клавіатуру й поставив на стіл склянку зі звисаючою на ниточці етикеткою заварного пакетика:

— Обережно тільки. Клаву мені не залий.

— А я тобі довіряв, — тихо сказав Арсен.

— Правильно робив, — Максим дивився йому в очі. — Я не збираюся тебе залякувати чи карати. І думки такої не було. Це просто інформація — я хочу показати тобі, пояснити, з чим ти насправді… зіштовхнувся, скажімо так.