Розділ без назви (65)

І — несподівано:

— Буде війна. Нас будуть спалювати з обох боків. Ми не готові. Ми втратили Україну. Збройні сили фактично знищені політиками. Але треба хоч залишки рятувати. Потрібен швидкий превентивний удар. Для цього треба задіяти всю цю публіку, — він обвів очима зал. — Особливо стратегічні, космічні сили Конфедерації. Поляків не пускати в Західну Україну — бо вони там і залишаться. А перекинути на лівий берег, на ТВД Харківщини, Лутанщини і Ростова-на-Дону.

Він знову припав до склянки, посоливши і поперчивши морквяний сік — наче це була «Кривава Мері». Подумавши, підняв голову:

— Буду відвертий. Все залежить від вас, Ігоре Петровичу. Армія покладається на вас.

— На мене?

— Так. Тільки ви можете зупинити цей маразм, в якому перебуває країна. Нікого, крім вас, немає. Армія допоможе. Бо немає сил спостерігати цей шабаш відьом...

Він зітхнув і відставив стакан.

— Ми вас підтримаємо. Починайте.

Гайдук, який досі не знав поглядів Прядка (всі джерела відзначали високий професіоналізм Головного військового отамана, але нічого не мовили про його політичну позицію — Прядко відзначався винятковою обережністю), був зворушений такою відвертістю. Водночас гостра тривога пойняла його: різні сили підштовхують його до державної зради, до перевороту, за яким стоїть кров, бо не буває військових переворотів без крові: згадав перевороти в Росії, Іспанії, Греції, Іраку, Чилі, Аргентині, Польщі, Німеччині, Сербії, Румунії, Китаї, Єгипті, Індонезії, Нігерії, в десятках інших країн. І всюди — одне й те ж: вбивства, чистки, арешти, полум'яні й справедливі гасла, короткий час тимчасового покращення, стабілізації, за яким — нова тупа диктатура, нові помилки і злочини, нові політичні репресії й корупція. Прокляте зачароване коло.

І чому він, далека від України, чужа, по суті, людина повинен брати на себе всю відповідальність за новий, можливо, більш жорстокий цикл насильства?

Гайдук швидко з'їв салат «цезар», одним ковтком випив каву «еспрессо» і, міцно потиснувши руку Прядку, пішов до залу переговорів, де його чекав Діма Мочалкін.

— Ігоре Петровичу, — спитав Діма. — Вам подобається тутешнє повітря?

— А що? — похмуро спитав Гайдук. — Є проект прокладення труби з Греції в Україну? Щоб повітря демократії нагнітати?

— Ні, — засміявся Діма. — Я був на морі, плавав, а потім подихав цим повітрям. І згадав Піфагора: він сказав, що запах трав і спецій — краща жертва богам, аніж сморід смаженого сала. І тому я...

— Можливо, Піфагор був мусульманином, — обличчя Гайдука залишилося похмуро незворушним. — Що у тебе?

— На зустріч з вами проситься російська делегація.

— Російська?

Так. Вони тут у якості гостей. Приділіть їм увагу.

— Добре. Де вони?

— Чекають у тридцять третій кабіні.