Розділ без назви (36)

30.

— Здоров був, синку, — гетьман гучно і дещо театрально, у стилі Тараса Бульби, привітав, стискаючи в обіймах, Гайдука на порозі конспіративної квартири, до якої можна було дістатися підземним ходом з Банкової 11 — старовинного будинку, в якому розмістився Особливий відділ при гетьмані. Це було дуже зручно для проведення таємних зустрічей з тими, кому небажано було світитися в президентському палаці, де завжди чергували журналісти в очікуванні сенсацій. Квартира використовувалася для організації неформальних дружніх застіль, які так полюбляв гетьман, і для деяких інших заходів, про які не повинна була знати Наталя Гаврилівна.

— Зачекався тебе, — погладив підфарбовані й підстрижені вранці вуса гетьман. — А ти все не їдеш й не ідеш. Ти мені дуже потрібен.

«Який театральний талант пропадає, — подумав Гайдук. — Та йому ціни б не було на якійсь провінційній сцені». І стримано, демонструючи повагу і відданість, спитав:

— Чекали — щоб заарештувати?

— Ображаєш, синку, — засміявся гетьман, хоча в очах з'явився блиск, який так старанно видаляли піарщики з усіх портретів Махуна. — Про який арешт мова?

— Ходять такі чутки. Але я не вірю.

— Не вір, синку, — поклавши Гайдукові на плече тверду гетьманську руку, Кузьма-Данило завів його до їдальні, де виблискував усіма принадами кришталю, срібла та накрохмалених серветок обідній стіл, накритий на двох.

«Щось не схоже на арешт», — подумав Гайдук, сідаючи навпроти гетьмана.

— Пане гетьмане...

— Не треба так офіційно. Називай мене як колись...

— Батьку, — сказав Гайдук майже зворушено. — Дякую за все, що ви зробили для матері. Ви і Наталя Гаврилівна...

Гетьман недбало ворухнув рукою.

— Пусте. Це мій обов'язок .

Обслуговували їх сьогодні не мовчазні вишколені офіцери з розвідувальної Академії імені Марченка, а балакуча красуня Мотря, чорнява кирпата улюблениця гетьмана у білий блузці з глибоким декольте, куди кожному нормальному чоловікові приємно було зазирнути.

— Мотре, наливай нашу улюблену, — наказав гетьман.

Льодяна прозора рідина тоненькою цівкою полилася

у чарки. Це була горілка «Козацька Гетьманська» з зображенням якогось невідомого гетьмана, дуже схожого на К-Д. Махуна, тільки в старовинній хутряній шапці з перами і в хутряній киреї.

Ну, давай, за зустріч! — гетьман одним ковтком вихилив чарку.

Гайдук надпив трохи. Мотря одразу долила горілку — спочатку гетьману, потім Гайдуку. Мотря була офіцером ВІРУ, її помітив гетьман і наказав перевести до особливого відділу. Випивши другу чарку, гетьман сказав: