Розділ без назви (89)

82.

Гайдук змішався з натовпом чиновників, які, приголомшені новинами, що прозвучали в промові Клинкевича, почали тікати з концертно-спортивного залу «Космічний», прикрашеного палаючими словами «гордість, гідність, гуманізм», так і не дочекавшись концерту. Пройшовши через темний прохідний двір, що вивів його на площу Толстого (йому стало боляче, коли побачив зліва шестиповерховий дім, в якому народився, і в якому донедавна жила мати), Гайдук дістався вулиці Пушкінської, де неподалік від «німецького дому» — будинку готичної архітектури — в якому містилися різні німецькі установи і представництва, його чекав Невінчаний у «Форді-скорпіоні».

Сівши в електромобіль, увімкнув портативний телевізор — якраз мав починатися урочистий концерт переможців. Машина з Пушкінської звернула ліворуч на бульвар Шевченка і поїхала на захід, де ще залишалися багряні сліди сонця на обрії.

— Що робиться, бляха-муха, — зітхнув Невінчаний.

На екрані скінчилась телереклама штучних продуктів харчування і з'явилося зображення головної сцени країни. Гайдук побачив повний зал — замість утікачів сиділи нові люди зі щасливими обличчями. Камери зосередились на процесії, що рухалася з глибини залу по червоній доріжці: попереду йшов Клинкевич, який у перерві ВСТИГ ЗМІНИТИ костюм — замість мундиру верховного головнокомандуючого на молодому обранцеві народу був білий смокінг з червоною краваткою-«метеликом». Поряд з ним велично пливла молода красуня в білому довгому платті та розкішному діамантовому кольє на ніжній дівочій шиї.

Обличчя супутниці здалося Гайдукові знайомим.

— Він що, одружений? — спитав він Невінчаного.

— Вперше чую. — Невінчаний глянув на мить на екран телевізора, і його осяяло:

— Так це ж Мотря з четвертого управління. Наша Мотря, яка гетьману потім прислужувала. Ну дає, бляха-муха.

— Не дає, а бере, — сказав Гайдук. — Це називається тяглість політики і дбайливе ставлення до випробуваних кадрів.

За Клинкевичем та його кирпатою супутницею йшли Басманов у незмінній боярський шапці, тримаючи за руку майбутнього російського царя, хлопчика Ніколая, Крейда з дружиною і Фощенко з начальницею протокольного відділу МЗС, майором ДерВару, повногрудою секретаркою Свєтою з посольства України у Вашінгтоні.

Гайдук пригадав стару польську приказку: Nasza kompania bardzo dobra: jeden pan z tiurmy, dwie panienki kurwy...

Вищі достойники держави та їхні подруги зайняли місця в сьомому ряду партеру, і концерт почався.

Піднялася завіса, й глядачі побачили на сцені Великий віденський симфонічний оркестр імені Моцарта — сто п'ятдесят найкращих музикантів світу в чорних смокінгах, керував якими американський диригент Ян Гонтмахер. Гайдук подумав, що після примітивних шароварних концертів доби гетьмана Махуна запрошення такого оркестру робить честь Клинкевичу.

— Дорогі друзі, починаємо концерт, — прозвучав солодкий жіночий голос, що змінив голос Швайки. — І почнемо його з приємного сюрпризу. На сцену запрошується Його величність, дев'ятнадцятий президент Києво-Дніпровської держави Вітольд-Ярополк Клинкевич!

Молодий президент легко, як білий кіт, вистрибнув на сцену і підійшов до Яна Гонтмахера. Той низько вклонився, потиснув руку Клинкевичу і підвів його до чорного рояля STEINWAY — HP.

— Виконується, — захлинався в щасливих руладах голос дикторки, — концерт для фортепіано з оркестром на тему безсмертного народного твору усіх часів, що не потребує жодної рекомендації чи коментаря!

Ян Гонтмахер став за пульт, суворо постукав паличкою і дав короткий знак Клинкевичу.

Крупним планом на екрані були показані руки нового президента — довгі пальці й перламутрове мерехтіння нігтів. Мерехтіння раптом розсипалося по клавіатурі в елегійному шопенівському вступному пасажі (Гайдук навіть порадів за Клинкевича, який і англійською володіє, й Шопена блискуче грає, не те, що Махун), коли раптом після урочистих ударів увертюри зазвучала фортепіанна мелодія «Мурки» — гімну кримінального підземелля, якому виповнилося 150 років від того часу, коли ця музика надихала одеських вуркаганів, грабіжників і мокрушників та їхніх шмар.

Овація пролунала в залі, який, почувши «Мурку», сприйняв її як щось близьке, рідне, як знак нових часів, коли не треба нікого і нічого соромитись, коли можна відкинути всі умовності попередньої епохи, коли до влади прийшли СВОЇ, коли в залі сидять Бригадири і відчувається незрима присутність самого Князя. Члени Бригад, слухаючи рідну мелодію «Мурки», вже смакували всесвітні перспективи, що відкрилися перед Територією: стати головним пересильним пунктом наркотрафіку з Азії до Європи і Америки; налагодити постачання підводних міні-човнів, що вироблялися в Керчі, наркобаронам Колумбії та Мексики; розширити й модернізувати мережу телестудій дитячого порно на Лівому березі; посилити відмивання кримінальних грошей через Кіпр, Хіос та Крейдос і далі — на весь світ.