Розділ «21 Кафка»

– Смачно. Що у вас там?

– О, цілий букет. Як кажуть, проти всіх хвороб.

– Аби ж так було.

– Вірте – й буде.

– Між іншим, про хвороби. – Ігор зробив іще ковток. – Фельдшер від вас оце вийшов, Кудімов. На щось скаржитесь?

– У своєму віці, молодий чоловіче, я готовий скаржитися на все. Хоча, з другого боку, нам, старшим, скаржитися вже гріх. Маєте рацію, Роман заходить періодично. Вважає себе моїм особистим лікарем, так би мовити.

– Бо ви – товариші в нещасті? – Князевич ледь помітно змінив тон.

– У нещасті? А, ви про це… Таки просвітив вас товариш Цибух щодо нашої неблагонадійності.

– Говорив і знову скажу: те, як ви тут ставитеся до влади, для мене не має жодного значення. Для товариша Цибуха, як я розумію, має. Між іншим, складається враження, що ви всі тут стежите за мною. Ось і фельдшер натякнув на мою зустріч із парторгом…

– Хочете, скажу вам, де ви сьогодні ночували? – Рогоза сьорбнув, машинально відставивши при цьому мізинця. – Не цікавився навмисне, це село. Звикайте.

– Не певен, що треба. Навряд чи лишуся надовго.

– Вже маєте, що доповісти своєму начальству?

– Про що? Про систематичні випадки отруєння водою, названу вашими односельцями карою Божою? Це відомо без мене.

– Та ви в це не вірите, так?

– У кару чи в отруєння? – Ігор знову зробив ковток. – Бесіда наша, як кажуть, без протоколу, ви до цього всього точно не маєте жодного стосунку, до того ж людина освічена, грамотна, напевне матеріаліст, читали Кафку… До речі, де саме?

– В оригіналі. Література іноземними мовами поки що не заборонена, в Києві навіть книгарня спеціальна є. Але ми ж не про Кафку говоримо.

– Слушно, не про нього. Хоча з одним, скажімо так, розкрадачем соцмайна, котрий виявився до всього співучасником убивства, про цього письменника ми якось душевно поговорили на допиті. Цілу лекцію мені прочитав, хоч і невелику. Та до наших баранів. – Ігор ковтнув ароматного варива знову, подався трохи вперед. – Хочете, скажу, в що вірю? В отруєння та кару. Ось без вищих істот, просто й приземлено – усіх трьох покарали. Хто і як, іще не знаю. Хочете, ще щось скажу? Було б дуже добре, якби я це обґрунтував, а далі вже тут, на місці, розбиралися без мене. Бо ви, наприклад, сюди, в Гайворон, сховалися, так би мовити, правда?

– Якщо вам зручніше так думати – хай буде ваша правда.

– Не ви один тут такий. Тут – свій світ, свої закони, своє розуміння правильного перебігу речей. Дещо розходиться зі, сказати б, генеральною лінією нашої керівної партії. Проте й діяння наших жертв теж не надто відповідали основам комуністичної моралі. Тут, у селі, це знав і розумів мало не кожен. Ви, людина з вищою освітою, доктор не знаю вже яких наук, професор… Професор же?

– Професор, каюся.