Розділ «Подорож»

Як, чим можна купити власну дитину? Аби не дражнити Колю, Жужа погодилася, метельнувши головою. Добре, мовляв, ніяких загравань.

Женька відвідувала сімейний дитячий садок неподалік від дому. Микола значився вільним слухачем в університеті. Британія надавала біженцям можливість безкоштовно вивчати мову, інформатику та ще будь-які дисципліни у вигляді курсів. На відміну від Фінляндії, тут реф’юджі квартирували у звичайнісіньких соціальних оселях. У одній з таких жив Коля. Помешкання розташовувалося недалеко від Люішему, на вулиці зі смачною назвою Пламстед, яка була густо засіяна п’ятиповерхівками зі скупою інфраструктурою навколо них. Тут мешкали переважно представники незахищених у соціальному плані верств населення. Ті, хто животів за рахунок державних дотацій, різноманітних допомог, пільг та інших подачок. Дванадцятирічні матусі, які годують своїх немовлят чіпсами; алкоголіки різних мастей, статей та досвіду споживання оковитої; рясно оздоблені ланцюгами й перснями наркодилери, які обробляють учнів середніх класів за рогом школи, – звичайний контингент району. На цих типів вказав і розповів про них Микола. Людочка сама не відрізнила б наркоторговця від звичайного підлітка-репера, а малолітню матусю сприйняла б за старшу сестру малюка на її руках.

– Місцина дійсно не найкраща ін Ландан, – на англійський манер говорив Коля, зітхаючи. – Обов’язково з’їду звідси, як тільки видасться можливість. Знайду роботу… – мрійливо виголосив наостанок.

Людочка поцікавилася, яку саме роботу він шукає. Чоловік подивився на неї зверхньо та невдоволено випалив:

– Я нічого не шукаю. Мені дають допомогу, я навчаюся безкоштовно, винаймають квартиру. Якщо працюватиму – муситиму розраховувати лише на власні сили. Це невигідно, – подивився на дружину, як на малу дитину, й додав: – Андестенд?

– Єс! – відказала, чим викликала лавину сміху, бо обоє згадали, як на будь-яке питання відповідали «Єс», коли вперше прибули на західні землі.

– Навіщо тобі Джейн водити до чужих людей? Це ж додаткові витрати, – Жужа знала, до чого веде, але її питання залишилося без відповіді.

За два дні після приїзду дружини Микола волік Люду до навчального закладу, в якому сам навчався. Студентам видавалися безкоштовні проїзні документи (так само, як і в Фінляндії).

– Ми тебе впишемо в клас інформатики. Там, здається, є місце. Отримаєш проїзний на місяць.

– Може, краще мені з Джейн сидіти? Не потрібно було б витрачатися на няньку, – спробувала ще раз відвоювати право на виховання дитини.

Чоловік замислився, але так нічого й не відповів. «У її присутності тут, у моєму помешканні, є купа переваг: секс, приготування їжі, зайві квитки на транспорт…» – міркував.

– Оскільки в тебе віза на півроку, поспішати з заявою про надання притулку не варто. Коли строк підходитиме до кінця, підеш до поліції. Нам на руку твоя тимчасова легальність, раптом схаменувся, що сказав занадто багато, й кинув менторським тоном: – Попри це, якщо мені щось не сподобається у твоїй поведінці, ми вимушені будемо попрощатися.

Микола відкритим текстом повідомив, що Люся має виконувати всі його забаганки, не надто намагатися зблизитись із дитиною, бути малопомітною та покірною. У випадку повного виконання таких умов він не буде проти її проживання на його території. До часу Колю влаштовувало те, що Женя-Джейн цілісінький день знаходиться подалі від матері. Як зауважила для себе Люся, він неабияк радів, коли мала, приходячи від чужих людей, давала матері копняків ніжкою, говорячи свої улюблені слова «Ай хейт ю… – Я тебе ненавиджу…»

– Ти не звертай на неї увагу. Вона всім таке говорить, – заспокоював, усміхаючись. – І не смій думати, що це я її такому навчаю, – суворо наказував, коли помічав незадоволення на обличчі дружини.

Жінка ночами потай плакала, а вдень вдавала з себе щасливицю. Дитина раз по раз повідомляла Люсі про те, що вона не її мама, а «е бед вумен», «терібл» та «круел». Одного дня Людочка почула нове одкровення:

– Май мамі із Елісон, – сказала й зазирнула в очі матері, вишукуючи поглядом, чи зробила їй боляче.

Увечері Люся наважилася запитати в чоловіка, хто така Елісон, але не для того, аби викликати його гнів, а лише через цікавість.

– Тебе це не повинно турбувати. Лише не кажи, що ти зберігала целібат увесь час, допоки ми були не разом. Що, не було тобі з ким трахатися?

Розмова ця почалася, коли дочка спала. Людочка, сидячи на ліжку, прошепотіла:

– Було… з ким… – Хотіла-бо, аби між ними не було недомовленостей. – Думаю, тобі сестра донесла… Чи не так? – натякала на свої взаємини з Дмитром і на те, що Олена якось бачила їх разом у місті.