Розділ «Подорож»

– Мамі! – закричала Женечка й, оббігши татуся, кинулася Люсі на шию. Дівчинка була така велика, що Люда ледь не впала з нею на підлогу. Мала щебетала чистою англійською мовою. Мати звернулася до неї українською, потім російською, плекаючи надію, що дитина її зрозуміє.

– Вона не знає цієї жлобської мови. І не намагайся, – Людочка схаменулася, що занадто багато уваги приділяє дитині й зовсім ігнорує чоловіка. Тому, не переймаючись наслідками свого вчинку, впала на коліна перед Миколою на очах у здивованих англійців. Міцно обняла його за ноги й тихо заговорила, аби чув лише він:

– Пробач мені… Пробач мені… – А думала інше: «Хотів мильної опери – отримуй».

Миколі сподобалося таке до нього ставлення, він гордовито посміхнувся, озираючись довкола, взяв на руки Женьку й кинув дружині:

– Поїхали додо… – хотів сказати «додому», але схаменувся й закінчив: – До нас у гості.

Цю ніч чоловік і дружина провели разом, у одному ліжку. Він її брав не питаючи, чи вона цього хоче. Вона вдавала, що мліє від радості, хоча відчувала огиду й ненависть. У дитячій кімнаті мирно спала дівчинка, заради якої ця жінка здатна була стерпіти й не такі приниження.

«Я забрешу його… Він не буде знати правди про мої почуття. Нехай має, що хоче. Грець із ним! Мені потрібна лише дитина. Дяка Богові, що я до неї дісталася», – Люся не могла заснути цілісіньку ніч, обмірковуючи своє становище. Хотіла піти до Жені в кімнату, але боялася розбудити Миколу, який міцно спав, закинувши на неї важку ногу.

Зранку-раненько Людмила відчула присутність у спальні дитини й повільно відкрила повіки. Мала притискала до себе величезного плюшевого ведмедика й дивилася на матір з неприхованою, як це буває лише у дітей, злістю. Люся ніжно поманила донечку до себе.

– Ай хейт ю! – прокричало маля та смачно плюнуло у бік ліжка.

«Я ненавиджу тебе?» – подумки переклала Люся. До горла їй підкотив клубок.

– Йди сюди, люба, – покликала лагідно.

Джейн насупилася, підійшла до батька, сторонячись матері, й штурхнула його в плече, не зводячи погляду з Люсі.

– Деді, деді, – будила Миколу, використовуючи сльозливі інтонації.

Той нарешті прокинувся, зрозумів переляк дитини:

– Вона не любить, як хтось тут ночує.

«Учора усе було добре, чому сьогодні така переміна?» – не могла второпати Люда.

– Ти на це не надто звертай увагу. Вона… Е-е-е… тебе просто не знає.

– Я все зроблю, щоб вона мене згадала й полюбила знову.

Чоловікові на переніссі народилася глибока зморшка, губи стиснулися. Він погрозливо попередив:

– Лише не думай купувати її прихильність цукерками.