Розділ «У відділку»

– Верещати… надумала… суко… Диверсантка… хрінова… Тут… тобі… не… Суомі… – На цих словах Людочка гепнулася на тверду лежанку без матраца, здивовано подивилася на людину в формі, усвідомивши, що її мають за шпигунку.

– Батьківщину продала за ковбасу? – єхидно запитав офіцер. – Ненавиджу таких, як ти… – сплюнув на підлогу. – Сидітимеш, як миша, у мене до ранку. Вякнеш слово – скажу: чинила опір, – гучно засміявся. Тоді кинув масний погляд на жінку, прицмокнув язиком і додав: – А ти нічого, курва капіталістична.

Людочка була збентежена, розчавлена й злякана.

– Будь ласка, скажіть, що зі мною буде? – мовила тихенько.

– Судити будемо, як зрадницю, – пішов до виходу, біля самих дверей повернувся, ще раз сплюнув і зник.

За ним металевим дзвоном зойкнули двері, рипнув іржаво засув, підступним присвистом крутнувся ключ у шпарині. «Знайти б чим укритися й заснути», – віднайшла спосіб втечі від реальності. Згадала про речі, що їх везла у торбах. Розв’язала один із мішків, висипала бебехи на нари, зарилася у шмаття, підклала частину під голову та відключилася.