Розділ «У відділку»

– Він не буде чекати, – наважилася відкрити карти.

– Тобто піде на Норвегію? – поліцейський, судячи з усього, знав, куди зникають біженці, котрим «світила» депортація.

Люсю відпустили, так і не придумавши, що робити з її бажанням потрапити додому. Для самої жінки арешт послугував поштовхом до того, аби зазирнути в себе й сказати правдиво, чого хоче. І вона вибрала майбутнє, яке відразу й оголосила так, аби самій почути: «Я хочу додому. ДОДОМУ!!!»

Цього дня їй невідступно крутилося в голові слово «Батьківщина», почувалася піднесеною та знервованою одночасно, всміхалася, зовсім не контролюючи цього. Обнімала й цілувала донечку більше, ніж завжди. Під вечір, коли вони з чоловіком зазвичай починали сваритися, Люда всадовила Миколу до столу, сама вклалася навпроти й вимовила голосом, який не впізнала:

– Я тобі зраджую.

Він мовчав.

– Не важливо з ким. Але факт такий є.

Він мовчав, дер вказівним пальцем задирку на великому.

– Я тебе не кохаю. Здається, не кохала ніколи.

Микола зиркнув на стелю.

– І його не кохаю.

Чоловік простягнув до Людочки руки, намагаючись обняти.

Жінка відсторонила його.

– Я забуду, – сказав напрочуд ніжно. – Ми почнемо все спочатку… У іншій країні. Ти мене покохаєш. Я все зроблю для цього.

Жужа подивилася на чоловіка і не змогла знайти жодної зачіпки, аби пристати на заманливу пропозицію.

– Ні! – відмовила різко. – Я їду додому. З Женею. Якщо ти хочеш – їдь також. Але я з тобою не житиму.

Микола несподівано стрімко зірвався з місця й помчав до ванної кімнати. На ходу підхопив Женю. Не встигла Люся підвестися, як він з’явився перед нею, тримаючи в одній руці розкладені ножиці й погрожуючи перерізати собі вени. Вимагав у дружини забрати свої слова назад. Людочка бачила, як перелякалася дочка, що сиділа на татових руках й дивилася на ножиці. Мати потяглася до дитини. Микола відштовхнув її ногою та заволав на все горло:

– Зараз Джейн побачить, що її мама зробила з татом, – звертаючись до Жені, додавав: – Дивись, це твоя мама вбиває мене.

Дитя плакало, Люся благала чоловіка припинити божевілля, а він ставив свої умови, тримаючи ножиці біля зап’ястка.

– Ти не відбереш у мене Джейн. Клянись, що не відбереш, – вимагав та натискав на лезо ножиць. – Присягайся! – кричав знавісніло.