Розділ «Пропозиція»

– Чи не п’яниця? – це вже мама.

– Ти бачила його батьків? – обоє.

– А який у нього зріст?

Після цього безглуздого маминого питання Жужелиці почали сміятися й скакати, схопившись за руки, як у старі добрі часи Люсиного дитинства. Тато цілував Людочку, мама гладила її по голові. За п’ять хвилин, міцно обнявшись, вони плакали, стиха схлипуючи. Кожен тужив за своїм. Тато за тим, що дочка йде з-під його крила, мама, що скоро будуть онуки, й вона стане, о Боже, бабусею, Людочка плакала за втраченою свободою, за неможливістю щось змінити, а також від страшного відчуття, що нічого більше не залежить від неї, лише від долі, лише від фатуму…