Розділ «Пропозиція»

І… вона його зробила.

– Згодна! – погодилася й пустила скупу, вимушену сльозу.

Кавалер думав, що від щастя, Люся плакала від безвиході, від того, що не змогла вчасно спинитися, сказати «ні», не змогла озвучити правду, нехай навіть для когось і неприємну.

– Згодна? – перепитав для годиться Микола.

«От, тепер, тепер і більш ніколи у тебе є шанс сказати щось на кшталт «Я пожартувала», – подумки звернулася до себе, але тієї ж миті почула власний голос: «Звичайно, згодна!»

Микола, як завжди, коли був у гарному гуморі, заходився розповідати про майбутнє. Розповідь нечутно перейшла на його минуле – фрагменти з біографії, які Люся не знала до цього часу. Говорив поспіхом, намагався вкластися у якомога коротший термін.

– Ми не повинні мати один від одного таємниць, – торохкотів. – Коли я ходив у море, то пробував наркотики… – спинився, даючи Людочці перетравити інформацію.

Дівчину, як і очікував, вразило почуте. Після короткої паузи повів далі. Його обраниця лише дивувалася з того, що вона зовсім не знає цього мужчину, у житті якого безліч чорних плям, як, власне, й білих, нічим не заповнених.

– …коли вколов ефедрин недезинфікованою голкою, то у мене сталося зараження, – з захопленням розповідав колишній моряк. – Відкачували довго, але, як бачиш, змогли врятувати мені життя. Після того я не колюся…

– Я дуже задоволена, – хотіла надати фразі іронії, та слова проголосилися з радістю, голос бринів схваленням.

«Що це зі мною робиться?» – злякалася повної втрати самоконтролю.

– …Чоловіком мене зробила наша піонервожата. Мені було тринадцять, а їй двадцять п’ять…

Зізнання виливалися відрами. Микола довго мовчав, і тут його прорвало на одкровення. Жужа втомилася вислуховувати нескінченну «сагу», тому запропонувала піти у кіно.

– Давай почнемо усе це з понеділка чи хоча б від завтра.

Цього дня вони дивилися дурнувате кіно, їли несмачне морозиво, каталися на холодних гойдалках у дворах, Микола носив Люду на руках, сміявся, був веселим і невимушеним. Людочка навіть почала радіти, що усе так складається. «Колись доведеться виходити заміж. То чому й не за нього? Ми вже так довго разом. Я усе про нього знаю… Стоп!!! Я зовсім нічого про нього не знаю… Ну, і добре», – такими були думки майбутньої дружини Миколи Васильовича Бабенка.

– Стоп! – вигукнула Люся, чим злякала Колю. – То це я буду Людмилою Бабенко?

– Аякже! – гордо повів.

– Ні, я не згодна… – подумала й навідліг махнула долонею. – Хоча чому б і ні?

Це був останній сумнів щодо одруження. Далі пішли суцільні приготування до весілля та майбутнього сімейного життя.

У неділю вранці-рано наречений з’явився на очі батькам своєї обраниці. Ірина Романівна та Олег Тимофійович стояли посеред кімнати, не знаючи, як правильно поводитися, що казати, врешті-решт – куди подіти руки. Микола вручив скромного букетика з трьох гвоздик мамі й потис руку татові. Людочка припросила всіх сідати.