Розділ «Емма і Сфінкс (повість)»

Переставши бути глядачем, репетитор зробився Еммі чужим. Його присутність ставала дедалі більш обтяжливою, репліки, якими вони обмінювалися — дедалі напруженішими.

— …Ні, я не викладаю в школі. Так склалося…

Емма з задоволенням обійшлася б без провожатого. Але Іринка, як завжди, влаштувала все по-своєму. Прощаючись, вона десять разів нагадала, що Ростислав неодмінно проведе Емму, що час пізній, а з Россом Еммі не буде страшно. І якось по-особливому зазирнула Еммі у вічі…

— …Ні, у вузі я теж не викладаю. Колись намагався… мабуть, це не моє…

Не буває нічого темнішого від листопадової ночі. Не буває нічого довшого та плутанішого від шляху од під’їзду до автобусної зупинки, лисого шляху, сяк-так прикритого перукою фальшивої розмови.

— …Так, я люблю працювати для дітей. Треба бачити їхні палкі очі…

Прокляте вино. Іноді так хочеться пожити іншим життям, стати розкутішим, легшим, яскравішим, ніж ти є насправді…

От і Емма — попалася.

З тим самим текстом можна зіграти і суд, і шлюбну ніч, і весілля, і похорон. Уся справа в режисурі… А дійові особи не завжди навіть здогадуються, що відбувається. Ось як і вона, Емма, тільки тепер, заднім числом, зрозуміла раптом, що саме сталося та навіщо.

Невже всі, крім неї, всі, включаючи й цього Ростислава, знали, з якою метою Іринка влаштувала вечірку-експромт?

Немає гірших ворогів, ніж кращі друзі. Згадуючи веселе застілля, Емма дедалі більше переконувалася: так. Вона щойно побувала в гостях у свахи, яка влаштувала невимушені оглядини…

Попередня розповідь про «цікавого мужика». До речі, а що Іринка розповіла Россу про Емму? Крім «чудовий друг, прекрасна акторка»?

Емма мигцем подивилася на Росса — і зустріла погляд-відповідь прозорий, дивний. Короткозорий він, чи що? Ні, у короткозорих інші очі. В Емми на курсі була одна дуже короткозора дівчинка, що принципово не носила окулярів…

Цікаво, і що ж Росс про неї думає? Мабуть, він упевнений, що вона теж посвячена в усі подробиці. Що вона дала згоду на оглядини. Що зараз вона, можливо, плавно переведе розмову на обставини особистого життя… А може, запросить у гості. Не сьогодні, звісно. Потім. У перспективі.

Перспективний наречений… Імовірно, з Іринчиної точки зору він саме той, хто потрібний Еммі. «Не од цього світу». Наша Еммочка сама трішки «не цього світу»… Але глибока, дуже глибока особистість, не хухри-мухри. Математик оцінить, хто, якщо не математик?!

Еммі зробилося смутно і смішно водночас. Невдоволення Іринкою зникло без сліду. Ну, така вона щедра, що свого щастя їй замало. Не для неї роль споглядальника. Не чекає милостей від світу, бере все, до чого може дотягтися, ще й іншим роздає. Ох, Іринко…

Її супутник кахикнув, і Емма збагнула, що на цілих три хвилини геть про нього забула. Ступала поруч, занурена у свої роздуми. А тепер вони стояли на зупинці, де, крім них, нікого не було, зате недалеко світила фарами й наближалася маршрутка.

— Дякую, Ростиславе Вікторовичу, — сказала Емма, посміхаючись у самісінькі прозорі очі на трикутному обличчі. — Рада була познайомитися. Усього найкращого.

Якщо він здивувався, якщо він чекав від неї інших слів, якщо розраховував провести її до дверей квартири — виду не подав ані на мить.

— І я радий був познайомитися, Еммо Петрівно, — сказав він і чемно вклонився. — До побачення.