Санчо дивився, як рушає в мандрівку славний лицар Дон-Кіхот.
Що це? Трагедія? Фарс?
Алонсо теж дивився їй услід. Дивився, затамувавши подих.
Дон-Кіхот їде без Санчо Панси?!
Зручніше розмістивши в кріслі свого бідного хазяїна, Санчо поспішив до вікна. Виглянув саме, щоб побачити, як Альдонса сідає в сідло… Сідає легко, незважаючи на вагу збруї…
— Еге! — вирвалося в нього. — А така ж жінка, вона… Пробачте, хазяїне, але вона хоробро поскакала! Батько у неї не приборкує коней?
Алонсо мовчав.
Санчо поспішно витер чоло рукавом:
— От, як… Ух…
Метнувся до дверей; повернувся назад. Клякнув перед кріслом на коліна:
— Ну, як вам, сеньйоре Алонсо? Краще?
Алонсо кивнув.
— Сеньйоре Алонсо… я… Жінки, вони непослідовні, як… Немає такої тварини на світі, щоб з нею порівняти. Весняний вітер у порівнянні з жінкою — педант, він просто зразок послідовності… Флюгер на даху в порівнянні з жінкою — зануда. Та вона честю готова пожертвувати, щоб чоловіка при собі втримати… А от коли чоловік залишився — він її, пробачте, неначебто і недостойний… Ні, брешу, чого це я… То висне якорем, то надувається вітрилом — така вона, жінка… Куди там тій Дульсинеї, ви мене пробачте на слові, пане Алонсо, але ваша сеньйора Альдонса будь-якій Дульсинеї сто очок фори дасть… Кажуть, де чорт не справиться, туди бабу пошле!
Він піднявся з колін. Поклонився, пригорнувши руку до серця:
— Не згадуйте лихим словом, сеньйоре Алонсо… Усе буде… усе буде гаразд. Ми незабаром…
Підбіг до вікна. Розчинив важку раму; навалившись животом на підвіконня, закричав назустріч сонцю:
— Пані моя! Сеньо-оро! Заждіть! Зброєносця забули-и! Егей!
Махнув рукою і, підхопивши на ходу дорожній мішок, поспішив сідлати Сірого.
* * *
Біль у хребті притупився.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сліпий Василіск» автора Дяченко С.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Останній Дон Кіхот“ на сторінці 45. Приємного читання.