Останній Дон Кіхот

Сліпий Василіск

Санчо дивився, як рушає в мандрівку славний лицар Дон-Кіхот.

Що це? Трагедія? Фарс?

Алонсо теж дивився їй услід. Дивився, затамувавши подих.

Дон-Кіхот їде без Санчо Панси?!

Зручніше розмістивши в кріслі свого бідного хазяїна, Санчо поспішив до вікна. Виглянув саме, щоб побачити, як Альдонса сідає в сідло… Сідає легко, незважаючи на вагу збруї…

— Еге! — вирвалося в нього. — А така ж жінка, вона… Пробачте, хазяїне, але вона хоробро поскакала! Батько у неї не приборкує коней?

Алонсо мовчав.

Санчо поспішно витер чоло рукавом:

— От, як… Ух…

Метнувся до дверей; повернувся назад. Клякнув перед кріслом на коліна:

— Ну, як вам, сеньйоре Алонсо? Краще?

Алонсо кивнув.

— Сеньйоре Алонсо… я… Жінки, вони непослідовні, як… Немає такої тварини на світі, щоб з нею порівняти. Весняний вітер у порівнянні з жінкою — педант, він просто зразок послідовності… Флюгер на даху в порівнянні з жінкою — зануда. Та вона честю готова пожертвувати, щоб чоловіка при собі втримати… А от коли чоловік залишився — він її, пробачте, неначебто і недостойний… Ні, брешу, чого це я… То висне якорем, то надувається вітрилом — така вона, жінка… Куди там тій Дульсинеї, ви мене пробачте на слові, пане Алонсо, але ваша сеньйора Альдонса будь-якій Дульсинеї сто очок фори дасть… Кажуть, де чорт не справиться, туди бабу пошле!

Він піднявся з колін. Поклонився, пригорнувши руку до серця:

— Не згадуйте лихим словом, сеньйоре Алонсо… Усе буде… усе буде гаразд. Ми незабаром…

Підбіг до вікна. Розчинив важку раму; навалившись животом на підвіконня, закричав назустріч сонцю:

— Пані моя! Сеньо-оро! Заждіть! Зброєносця забули-и! Егей!

Махнув рукою і, підхопивши на ходу дорожній мішок, поспішив сідлати Сірого.

* * *

Біль у хребті притупився.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сліпий Василіск» автора Дяченко С.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Останній Дон Кіхот“ на сторінці 45. Приємного читання.