Розділ «IV»

— Тобто адреси ви не знаєте. Так?

Очі були заплющені. Вона кивнула головою.

— Добре. У Галютині живе її тітка. Так?

Вона знову кивнула, але цього разу її обличчя перекривило від болю.

— Як прізвище тітки, як звати?

— Не знаю… Тітка Настя — вона казала…

Розкішна інформація, нічого не скажеш.

— А ви колись були там?

Ледь помітне заперечливе хитання головою.

— А вона точно туди поїхала?

Ствердне кивання.

Андрій замовк. У його голові все перекрутилося. Що робити? Для неї це було важливо, навіть дуже. А для нього зараз було важливо хоч якоюсь мірою реабілітуватися за те, що він понаробляв цієї божевільної ночі. Бодай якоюсь мірою!

— Послухайте, — знову почав Андрій, — ну а в Іри вашої є ж, напевно, якісь інші родичі, батьки? Може, спробувати в них дізнатися адресу тієї тітки, до якої вона поїхала?

— Це неможливо, — промовила вона після паузи.

— Чому?

— Вони… — почала було Ліна. — Їх зараз немає…

Спантеличено зсунувши шапочку, Андрій пошкріб потилицю. Її очі були заплющені, але вона не спала.

— Ну а… Як хоч вона виглядає, ваша Іра? Може, є її фотокартка?

— Висока, гарна, біле волосся, фарбоване… Родимка на лівому, ні, на правому плечі…

Коло пошуків істотно звужувалося. Залишалося тільки роздягнути всіх високих білявок Галютина. І все!