Розділ «30»

— Стережися, Диводане!

Але запізно — важкий метальний ніж уже поцілив у беззахисну спину орача. Проте не наніс смертельного удару, а лише ковзнув по шкіряній куртці та впав додолу.

Диводан рвучко повернувся.

Супротивник був надто немічним. Він вклав усю силу в кидок і впав долілиць. Диводан підійшов до нього, перевернув обличчям догори — Стратомир. Жалюгідний, скрючений. Але згасаючі очі востаннє непокірно зблиснули, рот скривився в злостивій посмішці:

— Будьте ви… прокляті… всі… особливо ти… Корі…

Диводан випростався:

— Йому можна допомогти?

— Хіба він просив допомоги? — холодно спитав Коріель і перекинув Стратомира легким доторком чобітка, — міцний чолов’яга — з тих, які й мертвими тягнуть за собою живих. Їхні прокльони можуть мати велику силу. Якщо не боронитись.

Спина Стратомира нерухомо визирала з трави. Ледь прикрита вишмаруваним землею лахміттям — а колись то був багатий одяг. На скрючених пальцях, між якими заплуталися сухі та зелені стебла, блищало кілька золотих коштовних перснів.

— Навіть золота не познімали, — іронічно мовив Коріель і відійшов.

Уже не вперше Диводанові здалося, що чаклун знає його думки.

— Це звірі його так скалічили?

— Ні, хтось із людей. Щоправда, не знаю, хто.

Диводан постояв біля розпростертого тіла ще хвильку, потім підтягнув високі халяви ловецьких чобіт і наздогнав Коріеля, який уже вперся ногою в стремено:

— А чому чаклуни не носять перстенів? І шапок…

Коріель скочив у сідло й натяг повіддя і лише потому відповів:

— Магія потребує вільних рук та непокритої голови. А готовим до роботи потрібно бути завжди.

— Робота? Чому ви вважаєте магію роботою?

— Тому що це просто навички, набуті в незвичний спосіб.

— Віланда казала, щоб навчитися чаклувати потрібні роки…