Розділ «18»

Свіже поховання знайшли на світанку. Курган виявився не таким уже й великим для сина могутнього ватажка.

Копати пухку землю було неважко.

Коли заступи провалилися в темну яму й хлопці розширили вхід, Огнеслава взяла смолоскип і, не згинаючи стану, ввійшла до могили. Гайнелій нерішуче потоптався по свіжорозритій землі — і поліз-таки за нею. Стрепенувся від липкого доторку перестоялого повітря, повагався, озираючись усередині склепу.

Талка лежала по ліву руку від Алдана. Огнеслава зупинилась поруч, укривши її зв'язані ноги подолом широкої спідниці, низько опустила смолоскип.

Гайнелій став на одне коліно, швидко обмацав обличчя, груди й руки дівчини.

— Уже холодна! — вигукнув у відчаї.

— Тихо! — владно наказала чаклунка. — Її душа ще поруч і швидко повернеться. Стань обличчям до стіни, не дивись і не рухайся.

Гайнелій повернувся й закляк, пальці затремтіли, а волосся злиплося від поту. Моторошно потріскувало полум'я, на земляній стіні метушилися полохливі тіні.

— Підійди, — голосно мовила Огнеслава, — тебе вона має побачити першим, — і додала, помітивши в його очах жах: — Заспокойся, а то злякаєш її.

Гайнелій розв’язав вірьовки на потеплілих Талчиних руках. Вона розплющила очі й тихенько застогнала.

— Талко! Говори до мене! — скрикнув Гайнелій.

— Де я?

— Ти зі мною, — обхопив її всю, пригорнув до себе.

— Швидко забирайтеся звідси, — наказала Огнеслава. — Нагодуй її та найближчим часом не залишай саму.

— А ти?..

— Хто це? — запитала Талка. Два запитання прозвучали одночасно, але Огнеслава відповіла лише на перше:

— Мені ще потрібно задобрити духів. Приїду пізніше.

Хлопець узяв на руки здивовану й перелякану Талку і пішов до виходу, з якого сірів несміливий світанок, а Огнеслава, залишившись наодинці з мерцем, нахилила факел і підпалила підстелений під покійником повстяний килимок.

Мовила урочисто:

— Ти не мав права тягти за собою одразу двох.