— Не бійся, — сказала Огнеслава в обличчя Диводанові й міцно обхопила обома руками його голову. «Я не боюся», — хотів відповісти хлопець, але, зазирнувши у величезні зелені очі, що уважно дивилися на нього, побачив у мареві смарагдових вод своє село, рідних, Зорицю, сиву прабабусю. Ніяково закліпав очима, а Огнеслава весело мовила:
— То ти, виявляється, ще й родич мені? — опустила руки й повернулася до Гайнелія.
Заговорила, розтягуючи слова мовою степовиків:
— А ти звідки будеш? Чий?
— Мені треба відповідати, чи ти, незрівнянна Огнеславо, сама довідаєшся про все? — високий, кремезний Гайнелій стояв, гордо здійнявши голову, Диводан позаздрив його упевненості. Він уперше побачив степовика без шапки, замилувався його хвилястим волоссям, трішечки світлішим за коси Зориці.
Огнеслава задумливо оглянула Гайнелія й запитала:
— Ким ти доводишся покійному цареві Чаргару?
— Племінником.
— Його синів убили, то спадкоємиць — ти?
— Спадкоємець, позбавлений влади? Я — данник Стратомира.
— Стратомир не вічний.
— Йому чаклун Вельф допомагає.
— Правда. Допомагав. Раніше.
— А тепер?
— Доки Віланда тут — ні.
— О всесильна Огнеславо, ти…
— На жаль, я не всесильна. Але дещо зробити можу. Ти просиш допомоги проти Стратомира?
— І готовий заплатити життям.
— Чиїм?
— А чиє тобі потрібне? — Гайнелій глипнув на Диводана, і той похолов.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Якщо подолаєш прокляття» автора Горбань Світлана на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „11“ на сторінці 5. Приємного читання.