Розділ «34»

ось рідний блокпост, ось туди гордо підкочується танк із жовто-блакитним прапором, ось усі здивовані, забачивши чудо, а надто лейтенант Мічурін:

— Хто такі? — кричить до машини.

А зсередини глухий голос:

— А де перебувають ваші підлеглі бійці Хантер, Сивий і Звіробій?

Лейтенант збентежений, бо вже півдоби ламає голову, куди ті вражі сини поділися?

— А ми тут! — чує.

Радісно й переможно вилазять вони з трофейного чудовиська.

Фантастичні мрії?

А японець, котрий з мечем заліз в американський «Шерман» і всіх вирубав?

А палестинці, які захопили екіпаж у полон, — це тобі що, мрії?

Річ у тім, що танк надто потужний, аби бачити щось під носом.

«Хіба ми гірші за арабів?» — Владові лишалося півкроку до осяйної мрії...

— Ну, давай, давай, — штовхав Сивого, а той у відповідь тільки шугав педалі.

— Та зараз, — мникався, безпорадно оглядаючи панелі керування, — де тут, бісова віра, пускач?

Влад отетерів:

— Який в сраці пускач?! Ти ще, сука стара, спитай про ключ зажиганія.

Стало ясно:

колишній сільський механізатор хвалився, що знає танк, адже щиро вірив: він такий самий, як, наприклад, трактор.

Ну, не комбайн же.

— Пускач? Може, хочеш смикнути шморгавкою? Отак іди на діло разом з ідіотами! — бісився ерудит.