Розділ «2»

На шляху поза побитим бетонним стовпом стовбичила фігура в комбезі, тримаючи коробку на збирання коштів, начальник здалеку упізнав, радіючи:

— Во, ребята, узнайотє? Етот, худой, как єво, ну, актівіст іхній...

— Да нє может бить, во, нарісовался, я думал — нє випливєт.

— Стой! — крикнув у саме вухо. — Прітормозі, — наказав начальник.

Пєца почав повільно гальмувати.

— Да нафіг нада, опоздаем. Нікто ждать нє будет, полетят без нас, — буркнув блондин.

— Да нєт, ето мігом. Нада ж напоследок хорошоє дєло здєлать.

Ті двоє перезирнулися, однак виходити не стали, а, посміхаючись, скосили туди очі.

Він тяжко виліз і, жестикулюючи, посунув до худого. Той теж упізнав і відповів такою ж артикуляцією.

Пєца слів не чув, бо про всяк випадок вирішив не слухати; однак лисий, підійшовши, вихопив пістолет і вистрілив.

Коли він ще тягся по зброю, коли перемикав запобіжника, супротивник вже зготувався, тому тіпнувся убік, куля вирвала лише клапті комбезу, однак цього вистачило, аби худий перехопив пістолета й почав його вивертати, притулившись до здорованя. Глухо гримнув постріл, здорованя відкинуло.

Ті, в авто, лише охнули,

вихопили й свої мавзери й почали садити в худого, зброя танцювала в руках, бо той, спритно скачучи навколо стовпа, гатив у відповідь, а цим двом у кабіні скакати було нікуди.

Від жаху Пєца вліз під руль, і під килимок би заліз, бо зроду не чув, як грімко б’є зброя в салоні. Над ним літали порожні гільзи й порожнє скло, ляскав метал. Пороховий дим гуркотом заповнював тісну «копійку», кучерявий з неї бив, затуляючись валізою, однак та ляснула його в лоб, і він не встиг зрозуміти, що це куля, що його вже нема.

Вмить все вщухло, до Пєци потроху повертався слух, і він насилу почув тишу, він навіть зміг виповзти на асфальт, —

траса порожня в обидва кінці, лише біля стовпа лежав дебелий у «діорі» та безліч свіжих гільз мідно вилискували у вранішньому сонці; а з-за виднокола знову потроху поставала далека канонада, словом, Пєца поволі приходив до тями — а що тут тямити, якщо мотор цілий, а бензином, слава Богу, ніде не смердить.

Обережненько потяг до себе задні дверцята, звідти спершу висунулася краватка, коштовно блиснувши заколкою, а потім і кучерявий її власник, лише без блиску в коштовних очах.

Пєці здалося, що вони прикидаються неживими, однак вони були такими ж, як і той дебелий, що лежав під стовпом, — за яким ані отого худого, ані його коробки.

...На пустир, виляючи, вилетіла «копійка», одкидаючи камінці, й стала як укопана. Пєца тяжко переводив подих, наче це він сам, а не мотор дотягнув машину. Потім наважився глянути на своїх непорушних пасажирів. Обережненько озирнувся на далеку трасу — анікого, крім канонади.

Його увагу привернула валіза, бо була прострелена. Краєчком пальчиків він одкинув кришку й сам відкинувся — так тісно вона була напхана пачками доларів.