Розділ «26»

— Бараболі, — сказав дід.

Підійшовши до крайньої хати, познімали з липучок українські шеврони, бо вирішили не експериментувати, а почали одразу:

— Далеко ль до прасьолочной, мать?

— Чєво? — оглядала їх немолода тітка.

— Да вот, ат сваїх отбілісь, теперь винуждєни от укропов прятаться, не подскажет, мать, далече ль оні? — блиснув філологічними знаннями Влад, остерігаючись, що Сивий може тут напартачити.

Однак той припав їй до симпатії дужче, бо був однолітком, тому вони швидко виїли всю картоплю, яка була в казанку.

Весь цей час вона кричала приблизно таке:

— Сукі, хунта, фашисти! Звєр’йо — ворваліся в мой дом еті клятиє із Правово сектора, всьо ограбілі, а мою єдінствєнную дочь, мою родніньку кровиночку, еті бандєри звєрскі ізнасілувалі, гади, все по очєрєді на моїх глазах, ви где такое відєлі?

Так, що картоплина застрягла у Владовому горлі.

— Сочуствуєм, — насилу промовив він, а Сивий зітхнув на нього з полегшенням, бо не знав, як сказати російською «співчуваємо».

— Оні, гади, меня держат, чтоби я смотрела, а я крічу ім: возьмітє лучше меня, а девочку оставте, а оні нет і нет!

Солдати на це покинули жувати.

Тому стара полізла за піч і вийняла балцанку з самогоном, і всі мовчки поринули в неї.

Після третьої чарки жінка поринула в спогади про своє довге нелегке життя, а по четвертій, мутно лупаючи на Сивого, оповіла:

— Вот так я прожіла жизнь, одна-одіньошенька бедовала, ні мужа тібє, ні детей.

Що здивований цим Сивий зміг запасною мовою:

— А как же дочка... она ж у вас єсть? Как там теперь она?

Та, подолавши каламуть в очах, втупилася нарешті в нього:

— Какая єщо дочка? Не било в меня никогда дочкі...

Обидва перезирнулися й полегшено видихнули.