Всередині кафейки на це виник невдоволений гамір, і на порозі постав Жора Тороповський, хитко тримаючись рукою за автомат калашнікова. Побачивши прибулих, він ніяк не зреагував, а, підійшовши до бусика, всунув туди довгу руку й знову увімкнув пісню.
— Ви що собі дозволяєте? — прошипів до нього штабний майор, бо сам був подивований таким нахабством щодо військової субординації.
У відповідь наштовхнувся на доволі каламутний погляд. Хлопець навіть не напружився, не зробив ніякого зусилля, аби прореагувати на начальство, отож усі чекали, потроху наповнюючись люттю.
— Я вас питаю, — напосідав Хомченко, — що це все значить?!
Боєць з досадою оглядав їх усіх, це ж як довго треба пояснювати столичному штабістові, що вони вийшли з рейду по тилах, чого була варта акція, які результати, а найголовніше — яких непоправних втрат вони зазнали. Власне, саме з цього приводу й повсідалися, щоб хоч якось прийти до нормального стану, адже інших засобів розслабитися у фронтовій зоні не існувало.
— Доповідати по формі! — пролунав наказ генерала.
На що у відповідь солдат неокреслено ворухнув стволом. Однак і цього було досить, аби охорона взяла його на приціл.
— Ну! — не на жарт почав лютувати Хомченко.
Жора підняв до нього стомлені затуманені очі, які потроху починали ізсередини наповнюватися змістом, але таким, який не сподобався б нікому.
— Стукну, — коротко відказав він.
Штабісти напружились.
Бо що означало таке слово? Що боєць комусь «настукає», тобто позауставно доповість?
— Що? — недочув генерал.
Жора, хитнувшись на колінах, повернув свій довгий тулуб, виглядаючи чогось вартого уваги, погляд його наштовхнувся на рядочок ворон, які з жердини пильно роздивлялися ситуацію. Несподівано скинувши до них автомат, хлопець дав коротку чергу, —
ті, збризнувши чорним пір’ям, таким же рядочком одлетіли на асфальт, тріпочучи крильми.
Охорона подивувалася.
Не з нахабності хлопця, а з небаченого стрілецького фокуса, ніхто з них подібного не бачив навіть, скажімо, в популярному бойовику.
Генерал і собі збентежився побаченим.
Жора повернувся до нього:
— Стукнуть? — хитнув опущеним автоматом.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «УКРИ » автора Жолдак Б.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „25“ на сторінці 2. Приємного читання.