Розділ «20»

— Да, нелегко ему, підсобити б, дак самим нема чим підсобиться, — скрушно хитали головами колишні пенсіонери, знаючи: доки хлопчина совається, значить, є в нього якийсь запас.

Коли воно нічиє, то кому за нього болить?

Особливо, як вгледіли, що він примудрився рибу ловити, закидаючи наживку з рогатки, — отже, не пропаде.

Власне, оця довга волосінь і запалила його, направила на рятівну думку, що не лише рибу можна ловити на гачок.

— Що найкраща закидушка не з вудки, а з рогатки, — коментували здалеку таку риболовлю погорільці, коли селом тонко линув дух печеної риби.

— Ге, — гомоніли, — цей не пропаде.

...Цього разу він вискочив під низькі кручені хмари одягнутий, бо рішуче приготувався, а коли небесна машина підлетіла, глушачи все риком, розтягнув щосили свою гумову пращу й пустив чавунець далеко попереду гвинта.

І цього разу розрахував точно — метал виявився прудкішим за колишні камінчики:

влучив під лопать, вмить його з льоскою затягло на вал, закрутило, тонкий моток на землі вмить розвився й злетів у повітря, тягнучи далі за собою ланцюг з відром, потім шалено розкрутивши корбу, —

ланцюг змією злетів догори й обвився під гвинтом,

акула клюнула, і вже не машина тягне ланцюг, а ланцюг машину,

пілотяга налягав на газ,

вертоліт ривком висмикнув з бетону всю корбу й потяг залізяччя, однак почав припадати набік, шарпнувши до себе металеву цямрину, обкрутився нею, бо корбою став тепер він сам, вибивши собі скло кабіни,

тіпнувся раз, другий, тоді надсадно ревнув мотором, втрачаючи рівновагу, і почав клювати носом, доки не вгатився боком межи каміння й кущів — підскочив, втрачаючи гвинт, розкидаючи лопаті, збиваючи цеглу на пил,

і брязнув на землю, поринувши у власний спалах, сипонувши навколо вогнем і чадом.

Хлопчина навіть не здригнувся од вибуху, так цупко напружилося його тільце. Він зійшов на розколотий підмурок колодязя і в затиснутому кулачкові показав небу свою зброю, і небо побачило його.