Розділ «17»

— Бачте, — лагідно лився його голос, — є такі засоби, які не лишають ніякого сліду. А, головне, що діють не одразу, а через тривалий період, бо хвороба постає завжди різна, сказати б, така, до якої генетично схильний, — тут він почав підшукувати слово, аби не сказати «пацієнт», — наш з вами піддослідний.

Тося мимоволі озирнулася.

— Ні, ні, хвоста за вами не було.

Тося добре знала «піддослідного» — свого хазяїна, він не був янголом, однак це вона списувала на те, що цілодобово вкалує то з паперами, то в поїздках.

— Про що я хотів сказати — я ж не пропоную вам вантажити мішки з цементом, — чула вона мовби крізь не свої вуха.

На підтвердження він дбайливо розгорнув пакетика — там лежали пігулки, звичайнісінькі, геть як аспірин.

Тося не повірила власним очам і підсунула пакетик ближче, пігулки заворушилися, бо пальці в дівчини помітно трусилися.

Потім вона вклякла.

Весь цей час він ходив навколо дівчини зі столиком і говорив про громадянський обов’язок, про необхідність, аби прості люди допомагали загальній державній справі, чим могли.

Коли збагнув, що Тося не виходить зі ступору, обрав інші слова:

— Ну, дивіться, чи справедливо, що ви, людина з хорошою вищою науковою освітою, а змушені працювати якоюсь кухаркою, через що змушені ще й винаймати іншу няньку для своєї дитини? Я ж не кажу про різницю в оплаті, я кажу про принцип — чи по-людському це? І відповідаю: ні, не по-людському, бо кожна матір мусить мати нормальну можливість самій доглядати власну дитину.

На цім слові він поклав перед Тосею кілька фотографій з її сином Ігорчиком, і жінка зачудувалася, бо цих ніколи не бачила:

ось він в дитячому садку,

ось у містечку розваг, ось на каруселі —

усі зроблено впритул, аж Тося почала міркувати:

коли?

Ось цю шапочку вона подарувала малому на день народження, а рукавички купила із зарплати, отже, це фото зроблено...

— Ви не подумайте, що хтось когось залякує, — елегантно згорнув він фотки. — Просто я хотів перевести нашу розмову у конкретнішу площину.

Знову запала павза, під час якої він склав білого пакетика з пігулками і всунув його у пенальчик, а потім підняв його урочисто, як це робить з цукеркою Дід Мороз на дитячому святі.

Вона не помітила навіть, що тремтить вся, бо руки її весь час бігали столиком, кінчиками пальців торкаючись дивовижних азійських предметів, ну, ложечки, ну, черпачки, це зрозуміло, а от для чого тут щіточка? Так, зроблена з густо розщепленого шматочка бамбука, для якого ж вона біса?