Розділ «14»

Допомога чекала, доки все стихне, доки пролунає дівочий писклявий крик:

— Тривога!

Галя, зачарована, оглядала оцих чотирьох — камуфляж у них був «марсіанський», пластиковий. Вона зроду не бачила таких класних, наприклад, берців — все новеньке, експериментальне, де воно тут під фургоном взялося?

Вона одірвалася од них, бо повернувся новий страх і підкинув її в апаратну, і вона встигла туди — заховати заборонене дзеркальце у долоньку раніше, аніж підбігла підмога.

...От ніколи не стріляйте з автомата в голову, коли вона в шоломі, — бризки крові й кісток вилетять назад так, що коли всі побачили Галю, то мимоволі прошепотіли:

— Чупакабра...

Вона глянула в дзеркальце й не повірила — геть лагідна, світла, усміхнена і чомусь вбрана у весільну фату.

А одвела погляд — і вся забризкана мізками та кавалками, тобто геть не пудрами чи кремами, як то годилося б путній курсантці.

Дівчину Галю одмили й поставили перед генералом Хомченком, крізь плац до неї з репродукторів долітав подвоєний голос про те, як вона одна дала бій підрозділу снайперів, котрі здавна тероризували фронт, як воювала з автомата (де вона його взяла? одбила у ворога), як, порушивши статут, мало не підірвала себе гранатою (теж одбитою у ворога), все було, як у задзеркаллі, вона ще й досі боялася, що довідаються про заборонене дзеркальце, яке завмерло у внутрішній кишеньці; і коли генерал почав поруч з ним кріпити їй медаль, то запитав:

— А чого б ти хотіла, дівчинко? От попроси що хоч, і все в тебе буде.

Все начальство набожно завмерло в святу мить.

— Герлаха, — була відповідь.

Наче за підказкою.

«Чого-чого?.. Герлаха? Хіба тут є і євреї?»

Усі з цього дружно реготнули, знаючи, що начальство старого взірця любило прикидатися дурнішим, аніж є насправді, то було таке узвичаєне армійське кокетство;

начальство ж нового типу нахилилося до генералового вуха й прошепотіло, що «герлах» — то давня американська стрілячка, яку зняли з озброєння швидше, аніж запровадили, бо дуже потужно нагрівалася, адже рвучке зменшення калібру розганяє кулю до 1 200 метрів на секунду!

Генерал ще раз подивувався, цього разу з американців, і, подумавши, таки нагородив дівчинку позачерговим званням.

Однак ще дужче в підрозділі витала чутка, як вона своїми ручками ухайдикала чотирьох горлорізів, розстрілявши пропорційно на всіх лише (один!) ріжок автомата, до того ж здобутого в нерівному бою.

Тобто навколо неї утворився такий потужний вакуум, що якби вона прийшла, наприклад, на танцюльки в якомусь місті Василькові, то й там би всі розбіглися пріч:

— Чупакабра!