Розділ «Частина III Крах Аріхандруса Могутнього»

— A-а, так-так, це дуже стра-а-ш-ш-но, — з іронією зауважив Ілля. — Особливо, коли з них вивалюються такі могутні теберди, як ось цей на острові.

Ілларіус показав пальцем у бік Маркуса Великого.

— От бевзь! — обурився Тлустик і пояснив: — Внаслідок неочікуваних і неритмічних пульсацій, які ідуть від цих кіл, Зеленоводдя поволі поглинає просторовий безлад. Ти це знаєш? А ще, через ці пульсації можна потрапити невідомо куди: вони сплющують простір, тим самим скорочуючи незбагненні відстані. А ще на додаток, повідомляю для особливо розумних, що ці пульсуючі кола мають іншу частоту коливань, ніж ті, крізь які проходять теберди! Догнав, мудрагелю?! — гарикнув гном.

— Вибач, — занепокоєно відповів Ілля, — я цього не знав. Тобто мені було відомо, що частини нашого світу безслідно зникають, але як це відбувається, здається, не знає ніхто, навіть Хранителі Зеленоводдя. А як ти про це здогадався?

— Як, як? А ніяк! Я це просто відчуваю, я можу відрізнити частоту коливань одного пульсуючого кола від іншого. Відповідно, я знаю, де шлях до тебердів, а де — у небуття! — гордо заявив Тлустик.

Ілларіус задумався над тим, як можна застосувати цей неординарний талант свого друга. А гномик продовжував метушливо стріляти очима у різні боки.

Аріхандрус Могутній із відвертим задоволенням спостерігав за наївним Маркусем Великим і його посланцем в одній із кам'яних зал свого похмурого замку.

— Все іде за планом, — сказав він уголос сам собі, бо, окрім нього, не було видно ні душі. — Хоч цього разу вона все робить правильно. Нехай говорить правду, але робить свою справу. З її допомогою вдасться заманити його у пастку. А тут, — чоловік розвів руки так, ніби намагався охопити увесь простір довкола і все, що у ньому є, і прогарчав: — Він — мій!

Володар зловісно зареготав.

Маркус вирішив покликати своїх товаришів, щоб познайомити їх із незвичайною континенталкою.

— Ні-ні, дякуємо! Ми і тут можемо тебе почекати, Марку! — відмовився Ілля від запрошення свого друга. — Та й як ми до тебе доберемося? Не пливти ж нам!

— Не треба пливти! — Маркус свиснув, і на його заклик озвався Цезар, який був навчений цього сигналу ще у Дірі. — А от і таксі летить.

Летикінь приземлився на острівок, і Марк щось йому прошепотів. Цезар, виконуючи команду, перелетів до Ілларіуса з Тлустиком, які неохоче залізли на нього, щоб долучитися до не зовсім приємного, на їх погляд, товариства.

— Знайомтеся, друзі! — почав Марк. — Це — Віолліна Сентиментальна, колишня мешканка Старої Омеги.

— М-гм, — вичавив Тлустик, — щось вона не дуже схожа на мешканку, радше на…

— Те, що Ви бачите, дуже сильне навіювання Аріхандруса, який використовує Віолліну для підтримки своєї життєдіяльності, адже він — континенталець, а отже, із плоті і крові, і мусить чимось харчуватися. Вона змушена допомагати йому у цьому. Як ви самі розумієте, її ніхто не прийме у Зеленоводді.

— Це просто жахливо! Допомагати загарбнику! Краще померти, — зневажливо вимовив Ілля, чим викликав чергову хвилю сліз у Віолліни.

— Ілля, навіщо ти так! Хіба не зрозуміло, що на її місці міг опинитися будь-хто, — присоромив його Маркус.

— А я кажу, краще померти! — наполягав на своєму Ілларіус Непереможний.

— Слухай, Ілля! Та будь мужиком! — несподівано для себе вигукнув улюблені слова свого вітчима Марк. — Вона ж дівчина!