Розділ «Частина ІІ Зеленоводдя»

— Як же я можу вас рятувати, якщо я навіть спілкуватися не вмію на рівні з вами? — засумнівався Марк.

— Маркусе, мені дуже дивно, що ти не відчуваєш, яка надмогутня сила криється у тобі. Згадай, як годину тому своєю появою ти викликав збій у роботі цирконітів.

— Все! Досить! Більше нічого не хочу знати і чути, бо мені здається, що я схибнувся, а це все, — Марк показав довкола себе правою рукою, — плід моєї хворої уяви.

— О, Маркусе, прошу тебе, не втрачай рівноваги. Я не знаю, для чого, але тобі, мабуть, відсканували пам'ять і видалили або пригнітили спогади про шостий вимір. Та зараз ти усе пригадаєш, інакше чого б на тебе чекали у Головному управлінні, — заспокоював Марка Ілля.

— Ну, добре, — вгамувався Марк, — скажи мені хоча б одне: я що, потрапив якимось неймовірним чином на іншу планету?

— Ні! Крізь діру Вічності неможливо опинитися на іншій планеті. Ти просто випав у шостому вимірі, — пояснив Ілля.

— Так, зрозуміло! Хоча анічогісінько не зрозуміло! Я був на планеті Земля, а опинився у Зеленоводді.

— Правильно! Ми існуємо па-ра-лель-но, — Ілларіус зробив паузу, сказавши останнє слово по складах і витягнувши уперед руки, утворивши ними дві паралелі. — Ти жив на тому ж самому небесному тілі, як ти кажеш, на Землі, де існує інша кількість вимірів. А тут їх — шість. Тепер зрозуміло?

— Майже, — з недовірою відповів Марк. — Я знаю тільки чотири виміри: ширину, довжину, висоту і час. Про п'ятий, а тим більше про шостий у ліцеї навіть не згадували.

— Ну, це все правильно. Там, тобто у тебе на Землі, просто про таке нічого не відомо, — підкреслив Ілля і подав Маркові руку, щоб той ступив на яскраво-жовте округле підвищення, що ніби висіло над травою.

Марк вдячно сперся і піднявся, теж допомігши Ілларіусу.

— Прохання заплющити очі і розслабитися, — сказав той самий голос, що й у ліфті.

Перед ними з'явилися дві зеленкуваті прозорі субстанції, схожі на крісла. Ілларіус одразу смикнув Марка за рукав, вказавши, що на них треба сісти. Марк обережно присів і відчув під собою надзвичайно м’яке і комфортне сидіння.

— Починаємо відлік до антигравітаційного стрибка, — знову сказав голос.

У Марка волосся стало дибки від такої новини. Ілля, відчувши це, стиснув його руку у своїй і спокійно стулив повіки, не сміючи видати Маркусові Великому і свого хвилювання.

— П’ять. Чотири. Три. Два. Один! — почав відлік голос, і Марк з Ілларіусом вмить зникли, як електричний розряд.

Тим часом на протилежному боці планети Зеленоводдя, посеред неозорого сонного океану, на вершині одинокого острова-скелі, що пнувся у чорне нічне небо, теж стало відомо про повернення Маркуса Великого.

Там, у залі середньовічного замку, перед велетенським акваріумом, за розмірами схожим радше на басейн для крупних риб, що виступав із скелястої стіни, стояв високий на зріст чоловік у блискучій чорній мантії. Він нервово покручував у лівій руці блакитний кристал на сріблястому ланцюжку. Його обличчя прикривав величезний капюшон.

— Так що за новини ти для мене маєш? — запитав він тоном хазяїна.

— Володарю, — відповів тонесенький голос із нікуди, розтягуючи слова, — я не хотів би Вас засмучувати.