Розділ «Частина ІІ Зеленоводдя»

— Мабуть, цирконіти ремонтують, — вголос подумав Ілларіус.

Однак слова Іллі не справили враження на Гардіуса, і він знову підозріло подивився на Марка.

— Так не буває. Я думаю, що буде краще, якщо ми супроводжуватимемо його разом до десятого рівня, — сказав Гардіус, кивнувши на Марка.

— О, Гардіусе, у цьому немає потреби! Запевняю тебе! Ти напевне маєш купу своїх справ, а допомагаючи мені, згаяв досить власного дорогоцінного часу, — почав відпиратися Ілля.

— Так, справді. Ми з Камелліною Турботливою повинні були зараз бути у Центаврі на вченнях з…

— Ох, як мені не зручно. Ви матимете купу неприємностей. Я дуже-дуже перепрошую! Щиро вдячний вам за допомогу! І не хвилюйся, Гардіусе, далі варта супроводжуватиме нас, — поспішив попрощатися Ілля, щойно вони ступили на злітний майданчик.

Гардіус і Камелліна, напевно, зрозумівши, що зайві поруч з вартою, розкланялися з Іллею і полетіли у своїх справах.

Марк з Ілларіусом пішли до широких півкруглих воріт, що якимось невідомим способом відчинялися, точніше розсувалися у протилежні боки то на більший, то на менший проміжок, залежно від кількості вхожих. Марк не зауважив на цих воротах ні ручок, ні завіс, ані жодної шпаринки.

— Зараз ми підійдемо до вартових. Ти не хвилюйся, Маркусе. Все буде добре! — сказав Ілларіус і попередив: — Я піду іншим коридором, куди заходять усі крилаті. Ти чекатимеш мене біля вартових. І не хвилюйся, вони тебе просто ідентифікують. А я скоро повернуся.

— А… — хотів щось запитати Марк.

Але тут двері прочинилися, і вони зайшли у дуже яскраво освітлене приміщення витягнутої форми. Усе було однакове: і стеля, і стіни, і підлога. Тому визначити об'єм кімнати було неможливо. Марк побачив, що кожен крок його і крилатих людей ніби запалює світло на підлозі. Це його дуже здивувало. Усі вишикувалися в один ряд і стали на доріжку, схожу на ескалатор, що бігла праворуч у сріблясту сферу. Туди заїжджало приблизно по 10–12 людей. Сфера стулялася, а за пару секунд знову розкривалася, і туди заїжджала наступна група. Ілларіус разом з іншими теж зник у сфері.

Враз до Марка підійшло троє вартових. Він дуже розхвилювався. Не налякався, ні! Але почуття невідомого відбивалося у грудях легким тремтінням.

У вартових на головах жовтим сяйвом горіли неширокі обручі, а на руках були одягнені такі самі рукавиці. На їх тілах виблискували золотисті комбінезони із якогось сплаву.

Без жодного слова вартові стали довкола Марка. Він одразу опинився у флуоресцентній кулі. «Це, мабуть, і є ідентифікація», — подумав Марк. У той момент він нічого не бачив і не чув. Потім вартові розступилися і жестом наказали йому пройти вперед. Марк послухав. Вони пройшли метрів з десять і покинули прикордонні межі міста, вийшовши за ворота.

Марк потрапив у фантастику, місто майбутнього! Зараз він перебував на висоті кількох тисяч метрів! На перший погляд, звичайна бетонна поверхня, але вона так само засвічувалася під ногами, під час руху, як і в приміщенні за воротами. Високі багатоповерхові однакові овальні будівлі, що розташовувалися по колу, напевно, слугували людям помешканнями. Поміж ними, якраз біля вхідних воріт, проходив опірний стовп Альфи, у якому були розміщені широченні прозорі труби, ніби зі скла. Усередині кожної з них рухався ліфт-яйце сріблястого кольору. Туди заходили і виходили люди. І тут Марк звернув увагу на те, що усі вони були безкрилі. Усі однаково одягнені, усі світловолосі, але ж безкрилі! І всі ходять пішки. Жодних авто, електричок чи бодай велосипедів він не помітив. Правда, Маркові було видно лише якусь частину яруса, оскільки його площа займала, мабуть, кілька гектарів.

Вартові підвели Марка до ліфта і зупинилися.

Марк обернувся. Скрізь, де поверхня не була вкрита бетоном, щось зеленіло. У місті серед надзвичайної краси квітучих дерев, кущів ходили і стояли теж безкрилі люди. «Дивно», — подумав Марк. Адже він добре бачив, що в місто залітали на крилах. «Отже, вони таки причеплені! Цікаво, яким чином?» Він вирішив запитати про це у Іллі. А поки той не з’являвся, Марк розглядав усе довкола. Він помітив чудернацькі фонтани і геометричні скульптури, своєрідні кругленькі сквери… А високо угорі нависав наступний ярус Альфи, під яким пропливали хмаринки. Поміж ним і останнім поверхом будинків було видно небо і сонце. Захоплююча краса!

Нарешті до них підійшов Ілларіус. Теж уже без крил. Він усміхнувся, помітивши подив Марка, і звертаючись до варти, сказав:

— Ілларіус Непереможний, відділ ментальної оборони Червоного сектора. Необхідно супроводити нас до Головного управління.

— Вартові 34 рівня. У нас код доступу тільки до 10 рівня, — ставши струнко, відрекомендувався старший вартовий, у якого раптом засвітився обруч. І тут же додав: — Прошу вибачення, прийшов наказ супроводжувати вас до нульового рівня.