Розділ «Частина ІІ Зеленоводдя»

— І тебе, Камелліно Турботлива, — продовжив привітання Ілля. — Я дуже вдячний вам, що ви відразу відгукнулися на мій заклик. І хотів просити тебе, Гардіусе, допомогти мені доставити цього хлопця в управління Альфи.

— До управління? — перепитав Гардіус і з підозрою подивився на Марка. — А ти впевнений, що він не може сам телепортуватися?

— A-а, розумієш, — почав відверто фантазувати Ілля, — саме це він і робив, але, мабуть, погано настроївся і зіткнувся зі скелею на краю Червоного сектора. А від удару втратив пам'ять…

— Щось тут не так, — засумнівався у правдивості розповіді Ілларіуса хлопець. — Подивися, він не дуже схожий на нас… І що за незвичний одяг на ньому! Це дуже підозріло. Кажеш, він телепортувався на край Червоного сектора… Це ж твоя зона, чи не так?

— Саме так! І я там був, коли він з'явився, — авторитетно заявив Ілля. — Ти що, думаєш, що я ніколи не бачив, як наші з'являються після телепортації? — запитав він обурено, і підійшовши впритул до хлопця, прошепотів: — А якщо управління послало його як шпигуна до тебердів, ти думаєш, як він мав би виглядати?

— Ні-ні, я повністю впевнений у тобі і твоїх здібностях, Ілларіусе, — відразу позадкував спантеличений Гардіус. — Але теперішнє гостре протистояння з тебердами вчить нас бути обачнішими.

— Ви мене транспортуєте чи ні? — втрутився в балачки Марк і, підігравши Іллі, додав: — В управлінні чекають термінової звістки від мене, а ви тут базікаєте, витрачаючи невпинний час!

Останні слова про час справили магічне враження на Кмітливого, і він одразу разом із дівчиною взяв за руки Маркуса. Ілля схопив його за ноги, і вони полетіли набагато швидше, ніж пересувався з Марком Ілля.

Тепер Марк бачив тільки небо, яким пливли хмаринки, та усміхнене і доброзичливе обличчя Ілларіуса. Скоро вони почали наближатися до Альфи, що Марк зрозумів із чимраз більшої кількості сновигаючих туди-сюди крилатих людей. Марк помітив, що всі вони одягнені однаково, так, як Ілларіус. Усі мали кучеряве сіро-блакитне волосся і кругленькі зачіски, за винятком дівчат, у яких волосся було нижче плечей і під час польоту гарно маяло. А ще, дивна річ, усі вони були дуже юні — жодної дорослої особи!

«Літуни», побачивши незвичну ношу у вигляді безкрилої людини, наближалися до Ілларіуса з Гардіусом, віталися з ними, обережно позираючи на Марка, і, видно, нічого не сміючи запитувати, летіли собі геть.

Марк почав дратуватися. Зауваживши це, Ілля беззвучно вимовив, дивлячись йому просто у вічі:

— Ще зовсім трошки, — і змовницьки підморгнув.

— Я хочу все бачити, — теж губами беззвучно сказав Марк Іллі.

— Гардіусе, давай візьмемо хлопця під руки, бо йому так уже, мабуть, незручно, — схитрував Ілларіус.

Тепер Марк побачив, що вони вже зовсім близько до велетенської блискучої триногої металоконструкції, схожої на Ейфелеву вежу, яка височіла на горизонті.

Альфа

Марк відразу зрозумів, що вежа — це місто Альфа. Наближаючись до неї, він побачив, що це не просто велетенська, а гігантська, могутня споруда висотою у кілька кілометрів, огорнена якимось статичним сяйвом.

Мегаполіс спирався на три стовпи, які ніби росли із землі у височінь, поступово звужуючись на верхівці. Місто мало кільканадцять круглих ярусів, кожен з яких мав по кілька поверхів, що ніби нанизувалися на основну конструкцію. На кожному ярусі Марк зауважив сади і фонтани, жваву метушню, як у звичайному місті. На верхніх ярусах постійно спалахували осередки яскравого блакитно-синього світла.

Компанія на чолі з Ілларіусом Непереможним підлетіла до найвищої, останньої площадки, без зусиль пройшовши крізь незрозуміле Маркові енергетичне поле. Однак під час їх вторгнення у це сяйво відбувся сліпучий миттєвий спалах. Незвичайний викид енергії зауважили всі і чомусь занепокоїлися. Це було видно із пришвидшеного приземлення крилатих людей і їх скупчення на посадкових площадках.

— Щось недобре коїться, — вигукнув Гардіус Кмітливий.