Його обличчя скривила гримаса, і він зловтішно зареготав, насолоджуючись своїми планами, що поволі починали реалізовуватися. Риби в акваріумі аж підскочили від цього реву і попливли геть. А громовий регіт Аріхандруса Могутнього покотився страшною луною коридорами і залами замку…
Хранителі Зеленоводдя
За якийсь час, а Маркові здалося, що миттєво, вони опинилися у напівтемній кам'яній печері. Вона ледь освітлювалася блакитним світлом. У Марка все пливло перед очима, і він подумав, що це напевне тимчасові наслідки стрибка. Було чути, як десь повільно крапає вода…
— Ілля, ти тут? — запитав він, намагаючись хоч що-небудь розгледіти. Він відчував чиюсь присутність, але нікого не бачив.
— Я тут, Маркусе, — тихо відповів Ілларіус. — Тільки я чомусь дуже погано бачу, а ти?
— Я — теж. А де ти? Я тебе не бачу! — знову запитав Марк, оглядаючись довкола себе. Він добре пам'ятав, що до стрибка вони сиділи поруч.
— Я внизу. Подивися вниз.
Марк нагнувся, але нічого, крім кам’янистої підлоги, не побачив.
— Маркусе, — гукнув Ілля, — ти ж сидиш на стелі!
Марк враз подивився вгору і побачив Ілларіуса, який, задерши голову, дивився на нього. Зір починав приходити у норму.
— Це не я на стелі, а ти! — зовсім не здивувавшись, заперечив Марк. — Он біля тебе сталактит, з якого стікає вода.
Раптом почулося відлуння якогось шарудіння, і Марк побачив, як у печері стали з'являтися невисокі літні чоловічки з довгими білими бородами і таким же волоссям. У кожного на голові стирчав високий білий ковпак, що світився, а підлогою волоклася срібляста мантія. Вони йшли стелею в напрямку Ілларіуса, який, зауваживши їх, застиг у поклоні. Підійшовши зовсім близько до Іллі, вони синхронно підняли руки і низько вклонилися.
Марк отетерів: це були ті самі гноми, що йому недавно приснилися. Хіба так буває? Але мабуть, що так, бо зараз він точно не спав! Він сам хотів би вклонитися, щоб привітатися, але зрозумівши, що це таки він сидить на стелі, не смів поворухнутися, щоб не впасти з такої висоти.
І тут один із гномів шанобливо заговорив:
— Вітаємо Вас, вельмишановний Маркусе Великий, і тебе, Ілларіусе Непереможний, у Головному управлінні і просимо пройти за нами до Ради старійшин!
— Та я б із задоволенням, — опанувавши свій страх, сказав Марк і замовк.
— Просимо Вас не хвилюватися, Ви легко зможете переміщатися і тією поверхнею, — він показав рукою догори. — Однак Вам буде зручніше, якщо Ви заплющите очі і спробуєте уявити себе поруч з нами, — порадив гном.
Марк заплющив очі. За мить він вже був біля них. Це виявилося зовсім просто. Гноми ще раз низько вклонилися Маркові, і він їм відповів тим самим. Тоді той, що звертався до нього, жестом запросив його та Ілларіуса прослідувати за ними. І усі пішли за головним гномом.
Печера була дуже вогка і неправильна, усюди з підлоги стирчали сталактити, вода з яких стікала і крапала догори у мініатюрні озерця на стелі. Хлопців це дуже дивувало, а Марка навіть бентежило.
Вони повернули направо у прохід. Але тут Марк та Ілля із великим подивом зауважили, що ідуть у протилежному напрямку — наліво. Гноми сприймали усе як належне, і хлопці, переставши дивуватися, ішли далі. Незабаром вони помітили, що стеля — вже стеля, а підлога — вже підлога, якою течуть тонюні струмочки. Марк втратив відчуття часу… Вони кілька разів змінювали напрямок руху. Печера кожного разу змінювалася у кольорі, змінювалося й їх розташування: то вони ішли стелею, то дном печери, а одного разу опинилися навіть на стіні, збоку. Жах! У Марковій голові усе перемішалося. А Ілларіуса навіть знудило від такої центрифуги.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Марк і Цезар у Зеленоводді» автора Нікалео Ніка на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина ІІ Зеленоводдя“ на сторінці 11. Приємного читання.